скачать книгу бесплатно
Сказати «нi» насправдi не так уже й просто. Часто ми боiмося сказати «нi», бо можемо втратити кохану людину (вiдмовивши у близькостi), подрузi (вiдмовивши у проханнi, яке ми не хочемо виконувати), родичам. Але е дуже простий метод.
Якщо сказати «нi» дуже важко, говори «Я подумаю». Така вiдповiдь покаже небайдужiсть до прохача, а також дасть тобi час розкласти у головi все по поличках.
Особистi кордони
У психологii (науцi, яка вивчае нашi думки, почуття i поведiнку людини) iснуе таке поняття, як особистi кордони. Особистi кордони – це уявнi лiнii, перетин яких спричиняе нам незручностi. Ти ж напевно помiчала (помiчав), що iнодi люди пiдходять до нас надто близько, i нам стае якось незручно? Хочеться вiдгородитися, вiдсторонитися або навiть втекти.
Ми пiдпускаемо людей тим ближче, чим рiднiшою е людина. Вiд ворога чи незнайомця тримаемося подалi, з друзями можемо говорити на вiдстанi витягнутоi руки або трохи далi. З коханим кордони стираються, нам хочеться буквально злитися з ним.
Держави пiклуються про свою територiальну цiлiснiсть, i нiхто не може без дозволу порушити кордон. Згадай, як складно перетнути кордон, якщо ти iдеш за межi Украiни! Прикордонникiв навчають захищати кордон, i перетнути цю лiнiю може лише людина, яка мае на це право (наприклад, вiзу).
Наша задача подiбна до завдання прикордонникiв – навчитися оберiгати нашi особистi кордони вiд вторгнення чужинцiв.
Якими бувають особистi кордони i чи у всiх вони е?
Фiзичнi кордони
Перш за все, е фiзичнi кордони. Вони обмежуються нашим тiлом. Здавалося б, так легко зрозумiти, де цi кордони пролягають. Але е люди, котрi не вiдчувають фiзичних кордонiв, або ж не бачать чи не поважають кордонiв iнших людей.
Ярославу 9 рокiв. Вiн бiжить по супермаркету, пробiгае повз дiвчинку його вiку i просто на ходу торкаеться на мить ii руки, аби роздивитися, що вона тримае.
Ярослав не вiдчувае кордонiв iнших людей. Вiн часто товчеться по тiлу батькiв, завдаючи болю, а показуючи якусь рiч – тицяе ii просто в обличчя. Вiн не зумисне це робить, вiн усього лише не вiдчувае кордонiв. Але всiх така поведiнка безмежно дратуе.
Бувае, дорослi поважають кордони одне одного, але не поважають кордонiв своiх дiтей.
Наприклад, багато кому неприемнi доторки стороннiх людей. Якщо твоi далекi родичi, яких ти не знаеш, змушують тебе цiлувати iх у щiчку чи обiймати, а тобi це неприемно – це порушення твоiх кордонiв. Не бiйся здатися нечемою, скажи: «Нi!»
Замислись: чи приемнi тобi дотики iнших людей? Можливо, лише близьких i рiдних? Можливо, нiяких? Проаналiзуй своi вiдчуття щодо контактiв з iншими людьми. Як далеко мае стояти людина при розмовi, аби тобi було комфортно? Чи може вона брати тебе за руку, обiймати, цiлувати?
Я особисто взагалi не люблю дотикiв. Коли мене пробують обiйняти чи поцiлувати в щiчку, я просто сахаюся i виглядаю трохи як дикунка. Але моi друзi з розумiнням ставляться до цього i просто тримаються вiд мене на вiддалi.
Коли я була маленька, до нас у гостi часто приiжджав мiй двоюрiдний дядько. З самого малку вiн полюбляв садовити мене на колiна i цiлувати в губи. Менi було це огидно, але я нiчого не могла зробити, бо це видавалося менi неправильним – заперечувати родичу. Але коли менi було 12 рокiв, я категорично вiдмовилася цiлуватися в губи i сiдати на колiна. Дядько назвав мене нечемною, але менi бiльше не доводилося терпiти цi тортури. Я вiдстояла своi кордони.
Непрошенi ляскання по сiдничцi, щипання, мацання, доторки до колiна, цiлування – дуже поширена практика порушення фiзичних кордонiв людини. Завжди зупиняй дii, якi тобi неприемнi!
Дорослi часто починають цьомати немовлят i не помiчають, що немовлята згодом стануть дорослими людьми, якi мають свою думку щодо поцiлункiв. Чомусь через «замовчування» вважаеться, що дiтям i пiдлiткам поцiлунки приемнi. Але це не завжди так…
Коли менi було 14 рокiв, я любила ходити до церкви. Моя родина не дуже вiруюча, тому в цьому планi тиску вiд них не було. Я вiдвiдувала меси, тому що менi було приемно молитися пiд чарiвну органну музику. Пiзнiше зi мною познайомилася лiтня жiнка М., яка, як потiм виявилося, колись була сусiдкою моеi бабусi. Власне, я iй настiльки сподобалася, що вона почала насаджувати менi християнство. Оскiльки панi М. вiдвiдувала словацькi служби, то i мене просила ходити на словацькi, а не на украiнськi. Словацька мова менi подобалась, тому я не заперечувала. Вона почала дарувати менi рiзнi релiгiйнi книжки та буклети i завжди телефонувала, якщо мене не було на службi. Хоча я вдячна iй за позитивнi моменти (вона навчила мене читати словацькою та трохи розмовляти), я до останнього не сприймала негативних (адже у мене було враження, що панi М. – справжня християнка i погано впливати на мене не може).
Виявляеться, що може.
На жаль, у неi досить нещасне життя: вона вдова, у неi немае внукiв, а син – з особливими потребами. Моя бабуся завжди розмовляла з нею по телефону про мене i радо пiдтримувала те, що панi М. почала вважати мене своею внучкою, посланою iй самим Богом. З одного боку – це прекрасно, що людина захоплюеться мною, пiдтримуе та турбуеться про мене. З iншого – це почуття не було взаемним, i для мене вона ще досi залишаеться чужою та незнайомою людиною. Моя бабця навiть зараз просить мене дзвонити до панi М. з ввiчливостi та жалiсливостi. Останнього разу влiтку (менi зараз 20 рокiв) я пiшла на зустрiч з нею, адже моя бабуся попросила мене зробити таку послугу для «самотньоi жiнки». Саме тодi я усвiдомила, що дii панi М. непомiтно переходять певнi межi стосункiв мiж дiтьми та незнайомцями. Власне, за шiсть рокiв нам так i не вдалося стати ближчими. Їi нав’язливiсть, торкання моiх плечей проти мого бажання, доторки до рук та певнi очiкування, якi я мала виправдати, укупi з iншими моiми особистими переживаннями, з часом вiдвернули мене вiд церкви.
Я сказала своiй бабусi про те, що менi не зовсiм приемно бути з цiею жiнкою, i що я не хочу вважати ii своею бабусею, бо я не сприймаю ii як таку. Власне, панi М. нiколи не запрошувала мене на чай разом з моею бабцею, або вона нiколи не питалася, чим я ще цiкавлюся, крiм Бога, тому вважати ii «моею бабусеюз церкви» не було зовсiм доречно. Можливо, у неi були своi причини на це (я знову намагаюся ii виправдати). Однак моя бабуся радила боротися з собою, бо ця жiнка i так «покалiчена життям» i у неi бiльше «нiкого, крiм [мене]», немае. Тиснучи на моi почуття провини, жалiсливостi та спiвчуття, моя бабуся сама штовхала мене в незручнi ситуацii, якi складалися з панi М. Вона почала мене «цiлувати в щiчку», що було абсолютно неприемно i навiть вiдразливо. Хоча навiть якби вона запитала мого дозволу це зробити, я не знаю, чи вдалося б менi iй вiдмовити. Все ж таки моя бабця провела хорошу виховну роботу зi мною щодо адекватного сприймання дiй лiтнiх людей, якими б неприемними вони не були. Я не маю на метi показати, що пiзнiше панi М. могла б вийти за межi «цiлування в щiчку», але сам факт того, що навiть моя власна бабуся свiдомо заохочувала мене допускати подiбнi ситуацii, вже свiдчить, що у нашому суспiльствi щось не так.
Якщо ми вже домовляемося, що ти вiдстоюеш своi кордони вiд стороннiх зазiхань, то давай домовимося, що i сама/ сам собi цього не дозволятимеш. Тож так само не дозволяй собi ляскати когось по сiдницi чи доторкатися, навiть якщо це поширена практика у твоiй компанii. Твоiм друзям знадобиться ще кiлька рокiв, аби навчитися коректноi поведiнки, а ти будеш знати усе вже зараз!
Особистi кордони можуть стосуватися не лише твого тiла. Це також простiр, який тебе оточуе, i в якому тобi комфортно.
Коли твоi батьки без дозволу вриваються у твою кiмнату i перевiряють iсторiю твого браузера – вони порушують твоi кордони. Коли твiй хлопець чи дiвчина перевiряе твiй телефон – це теж порушення кордонiв.
Але iншi люди часто i не здогадуються, що перетинають кордон. Давай позначимо кордон чiткою лiнiею!
Тому:
• Чiтко означ близьким, якi твоi кордони не мають бути порушенi (наприклад, скажи батькам, що хочеш, аби вони стукали перед входом до твоеi кiмнати). Якщо батьки не погоджуються – це теж е форма психологiчного насилля. Скажи, що для тебе е неприйнятним читання особистого листування або перегляд iсторii дзвiнкiв. Може, батьки чи дорослi, партнер чи друг просто не знають про iснування у тебе цих кордонiв.
• Поважай кордони iнших людей: не бери речей без дозволу, не читай чужi щоденники i листи.
Духовнi кордони
Ще е духовнi кордони. Це те, у що ти вiриш, твоi переконання, твiй свiтогляд.
Дуже важливо умiти тримати духовнi кордони. Триматися того, у що ти вiриш. Цiнностi i переконання – це наш орiентир у життi. Що би з нами не вiдбувалося, ми завжди можемо звiритися зi своiми цiнностями: чи вiдповiдае те, що я роблю, тому, у що я вiрю? Наприклад, якщо нашою цiннiстю е гiднiсть iншоi людини, то ми не будемо добиватися нашоi мети, принижуючи iнших.
Ми збираемо своi життевi цiнностi впродовж життя, немов складаемо по цеглинцi високу стiну. Це те, що робить нас – нами. І саме вони мають визначати нашу поведiнку i наш вибiр у життi, а не стороннi втручання.
Якщо ти вiриш у те, що мусиш зберегти цноту до весiлля – тримай цi кордони! Це твоi переконання, твiй життевий досвiд, i хай там що тобi не розповiдають, що ти несучасна, геть вiдстала вiд життя – тримай кордон.
Якщо ти вiриш у вiльне кохання – тримай i цей кордон! Тебе звинуватять у розпустi, назвуть «зiпсованою» – тримай цей кордон. Нiхто не вправi казати, якою (чи яким) ти маеш бути. Доти, доки твоi дii не шкодять iншим людям i не порушують чужих кордонiв – ти можеш бути собою!
З вiком нашi переконання можуть мiнятися, але дуже важливо розрiзняти те, у що вiриш ти, i те, чого вiд тебе хочуть батьки чи друзi.
Це дуже важка тема, бо всi ми хочемо подобатися i бути прийнятими до гурту. В давнину одним з найстрашнiших покарань для злочинця було вигнання з мiста. Можливо, тобi теж знайомi цi гидотнi вiдчуття, коли тебе не сприймае клас чи компанiя «крутих» дiвчат – хлопцiв. Саме тому ми пiдлаштовуемо нашi переконання пiд такi, якi е «популярними» чи вважаються «правильними» нашими батьками, друзями, однокласниками. З часом дуже просто загубити межу мiж «це те, що менi хочеться» i «це те, чого вiд мене очiкують». Ох, це непроста задача! Особливо, якщо твоi переконання iдуть врозрiз iз переконаннями твого оточення!
Але хiба просто прикордонникам захищати кордони держави вiд вторгнення? Нi. Тому i тобi буде непросто. Але тримати духовнi кордони неабияк важливо. Це вберiгае вiд шкiдливих впливiв, манiпуляцiй (коли тебе змушують обманним шляхом робити те, чого ти не хочеш) i насильства.
Про насильство
Напевно, для мене це буде найскладнiший роздiл. І я маю попередити тебе, що читати це може бути неприемно, боляче i травмуюче. Але як би нам не хотiлося вiрити у свiт рожевих понi та бiлих кошенят з гарними бантиками, як би нашi батьки не старалися якнайдовше утримати нас у безпечнiй бульбашцi i захистити вiд всього зла свiту, але реальнiсть така, що насильство е, i трапляеться воно, на жаль, частiше, нiж ми могли б собi уявити.
Отже, давай про це поговоримо.
Як я розповiдала ранiше, насильство – це будь-якi дii, що вчиняються проти твоеi волi i е тобi неприемними. В офiцiйному визначеннi мовиться про те, що насильство вчиняеться проти тих, хто е слабшим, хто не може чинити повноцiнний опiр. Наприклад, якщо дитину б’ють батьки, а дитина надто слабка фiзично, аби дати здачу, – це фiзичне насильство. Так само, якщо чоловiк б’е жiнку. Або жiнка б’е чоловiка, а вiн не може дати здачi, бо вихований так, що не мае права пiдняти руку на жiнку. Це все е фiзичне насильство.
Фiзичне насильство зручне тим, що його легко виявити. І е можливiсть це довести i покарати зловмисника.
Якщо вчитель знущаеться з тебе в школi, висмiюе перед усiм класом – це психологiчне насильство (адже ти не можеш рiвноцiнно виступити проти вчителя, зважаючи на твое становище у школi). Психологiчне насильство пiдступне тим, що воно не таке помiтне, як фiзичне. Багато хто взагалi не вважае це за насильство. Мiж тим, психологiчне насильство може зламати людину. Хоч фiзичноi шкоди начебто немае, але людину можна знищити. І це дуже страшно. І страшно зiзнатися, особливо чоловiкам. Бо сказати вголос, що твоя дружина чи дiвчина чинить психологiчне насильство – це в нашому свiтi рiвносильно визнати себе слабаком.
Психологiчне насильство небезпечне ще тим, що довести його майже неможливо. Жертву такого насильства часто вважають саму винною, що допустила таке. Мало того, коли психологiчне насильство чинять щодо дiтей, це навiть може сприйматися як частина виховання!
Якщо хтось, особливо дорослий, примушуе тебе до статевих стосункiв проти твоеi волi або переконавши тебе в тому, що ти цього хочеш, – це сексуальне насильство.
Давай поговоримо про сексуальне насильство детальнiше. Бо ця книжка, насправдi, саме про нього.
Сексуальне насильство i яке воно бувае
Чомусь вважаеться, що сексуальне насильство обов’язково включае в себе те, що ми називаемо «сексом», але iз застосуванням сили. Типова картинка насильства уявляеться так: хтось сильний валить дiвчину на землю, заламуе руки. Дiвчина кричить i вiдбиваеться, але iй грубою рукою затискають рота, здирають одяг i гвалтують…
Але це не так. Тобто так теж може бути, але це вже крайня форма прояву насильства.
Насправдi ж, сексуальним насильством е будь-якi неприемнi тобi дii, якi спрямованi на отримання власного сексуального задоволення проти твоеi волi.
Що це може бути?
Мацання
Дуже типова картинка, коли владний дорослий (тобто такий, що мае над тобою безпосередню владу, як-от директор чи вчитель, батько чи вiтчим) дозволяе собi, як то кажуть «розпустити руки». Зазвичай вiн настiльки поважний, i ця повага така непорушна в уявленнi iнших, що тобi просто не вiрять. Не вiрять, що така хороша людина, знаний фахiвець, заслужений дiяч, педагог з великоi П може дозволити собi розважатися мацанням дiвчат чи хлопчикiв у пiдсобках. Думають, що ти фантазуеш або просто брешеш. Наприклад, батьки героiнi iсторii, поданоi нижче, сказали дiвчинi, що вона «перебiльшуе».
Це був ректор нацiонального економiчного унiверситету. Навiть прiзвище можна знайти, бо вже покiйний, його ховали з почестями державного рiвня. 2001 рiк, лiто. Менi було 16. Заслужений дiд, вiдомий економiст, ректор Наргоспу науковець i дiяч. Я робила з ним iнтерв’ю для молодiжного проекту, де працювала. Пiсля iнтерв’ю спитала його, на який факультет вiн радить менi подати документи, бо батьки моi вважають, що за цим унiверситетом майбутне, а я саме закiнчувала школу. Я зацiпенiла, коли вiн залiз менi пiд блузку, притис i облапував у нього в кабiнетi – ця гидка, жирна стара жаба. Я мовчала i плакала, коли вийшла iз зацiпенiння i розвернулася до виходу з кабiнету. Вiн призначив, коли менi прийти в той його кабiнет – у суботу «подавати документи», коли нiкого нема на роботi. Тодi козловi було за 70.
Або ось така iсторiя, де викладач був настiльки поважний, що всi зважали лише на його статус, а не на те, як вiн регулярно домагався дiвчат-студенток:
Мiй унiверситет любить пишатися «елiтнiстю» i статусом, бити всiлякi рекорди i запрошувати викладачiв, про яких можна було б сказати «у нас викладае сам пан N!». Але чомусь мiй унiверситет зовсiм не турбуеться про те, як себе поводять цi викладачi зi студентками.
Я не знала, як реагувати на руки старого дiдугана-викладача пiд своею футболкою. Я не знала, як ще йому пояснити слова «будь ласка, припинiть» i «не треба», коли вiн лiз язиком менi у вухо. Я не знала, як ще дати зрозумiти, що менi не подобаються його руки у мене на шиi i те, як вiн пiдсiдае все ближче i ближче, коли я кажу, що менi треба додому, щоб вiн перестав, що нi, я не пiду з ним у його номер. Моi знайомi не знали, що вiдповiсти, коли вiн чатував на них бiля туалету i говорив, як вiн iх там уявляв.
Я не знала, що вiдповiсти старому сивому завiдувачу кафедри, коли вiн жартував про секс, вагiни i «хтивих студенток».
Моя подруга не знала, що вiдповiсти викладачу, коли вiн писав у соцiальнiй мережi i запрошував додому, «жалкуючи», що вона не мае хлопця з «тугими штанями». Вона не знала, що сказати йому на його вiдвертi залицяння, жарти про шпагат на заняттях фiзкультури i заниженi оцiнки пiсля того, як дала зрозумiти, що все це – зайве для викладача.
Ще часом бувае так, що люди просто не реагують на те, що вiдбуваеться. Навiть у людному мiсцi ми можемо лишитися наодинцi з насильником, i нам не допоможуть. Як ось у цiй iсторii:
Менi було близько 16 рокiв, я iхала в поiздi з Киева в Лисичанськ на нижнiй бiчнiй полицi. Вранцi я прокинулася i побачила, що коло мене на полицi сидить дивний дорослий чоловiк i розглядае мене. Вiн сказав, що коли я спала, у мене трохи задерлася майка i було видно живiт, i вiн чекав, коли я нарештi прокинусь. До розмови долучилися його друзi, якi iхали в купенавпроти. Вони ставили рiзнi питання про мое знання Киева та розхвалювали того дядька, що сидiв на моiй полицi. В один момент чоловiк, який сидiв навпроти, схопив мене за ноги i почав iх розсовувати. Другий загнав у куток i намагався поцiлувати. Був повний вагон людей. Я кричала, щоб вони мене не чiпали, але нiхто не реагував. Дiвчина, яка сидiла навпроти, дивилася на мене i мовчала, а чоловiк, що виходив з туалету, просто пройшов повз. Нарештi моя «чудова» компанiя вирiшила вийти покурити, залишивши одного «стежити за мною». Я сказала йому, що пiду здати постiльну бiлизну. Схопивши телефон i постiль, я побiгла в початок вагона, в перше купе. За iронiею долi, там був якраз той чоловiк, який виходив з туалету i нiяк не зреагував на те, що вiдбувалося. Побачивши мене, вiн повернувся до мене спиною на своiй верхнiй полицi. Я ридала i дзвонила мамi з розрядженого телефону, вона змогла викликати в мiй вагон мiлiцiонера. Я не могла говорити вiд слiз, коли зустрiла у вагонi цього мiлiцiонера, але вiн мене просто обiйшов i навiть не звернув уваги. Запитав у провiдника при менi, в чому справа, той сказав, що все «ок», пiсля чого мiлiцiонер пiшов… Речi своi менi все-таки вдалося забрати. Мама зустрiчала на вокзалi i намагалася знайти мiлiцiю, тому що мiй «наречений» виходив зi мною на однiй станцii, але мiлiцii там не було.
Доторки i тертя
Наприклад, коли у транспортi хтось лiзе тобi пiд спiдницю чи мацае за сiдницi, треться об тебе статевим членом – такi переслiдування завдають багато прикрощiв, i часом дiвчата починають уникати переповнених вагонiв метро.
До речi, у Мексицi в години пiк, коли вагони найбiльше переповненi, у поiздi видiляють пару вагонiв суто для жiнок. Полiцейськi ставлять кордони на платформi, де е вихiд до цих вагонiв, i жiнки, якi хочуть уникнути чоловiчоi компанii у тиснявi, проходять туди. Туди також пускають хлопчикiв до 14 рокiв.
Я сама iздила у таких вагонах – менi дуже сподобалося вiдчуття розслабленостi i можливiсть не напружуватися i не чекати нiякого зла вiд оточуючих. Саме у жiночих вагонах Мексики я вперше вiдчула, наскiльки насправдi напруженим е киiвське метро.
Колись ми з батьками вирушили на вiдпочинок на море. І там на екскурси iздили мiсцевими автобусами, маршрутками. Людей набивалось дуже багато, i було дуже спекотно. Батьки сiли на мiсця бiля водiя, там дiтей на руки не вiзьмеш. Було одне вiльне мiсце бiля дверей. Я сiла скраю, а молодший брат – ближче до вiкна. Був момент, коли незнайомий чоловiк терся об мене своiм пенiсом (добре, хоч у штанях). Я тодi не розумiла, що вiн робить i що це значить. Мама звернула на це увагу, а тато сказав пiдсунутись трохи ближче до брата. Але цi домагання не припинились, i цьому мужиковi нiчого не було за це. Менi було 14 рокiв. Батьки менi тодi нiчого не пояснили.
Саме явище називаеться «фроттеризм», а люди, якi його практикують, фроттеристи. Фроттеризм – це коли людина збуджуеться i отримуе сексуальну розрядку шляхом тертя статевими органами об iншу людину. Оскiльки найзручнiше це робити у транспортi, де люди стають близькими проти волi i зона комфортноi вiдстанi зминаеться натовпом, то фроттеристи полюють на жертв у години пiк у переповнених автобусах, тролейбусах чи метро.
Один американський комiк дуже гарно описав вiдчуття, яке, ймовiрно, переживають фроттеристи. Вiн розповiв про те, як умудряеться у переповненому транспортi лiктем вiдчути груди жiнки. Навiть якщо на ньому куртка, светр, сорочка, а на жiнцi куртка, светр, сорочка, його лiкоть «знае», коли торкаеться забороненоi частини тiла. Адже, каже вiн, доторк до жiночих грудей сплутати неможливо!
Певно, таке ж збудження вiдчувають фроттеристи, торкаючись сiдниць «обраницi». Вони збуджуються вiд однiеi думки про те, що ось прямо зараз вони труться об щось таке привабливе, i iм за це нiчого не буде. Інодi це збудження виливаеться в оргазм (сексуальну розрядку).
Фроттеристiв досить легко злякати, якщо почати голосно обурюватися з того, що вони роблять. Адже це е проникнення за межi твоiх фiзичних границь без твого дозволу! У такому випадку бiльшiсть фроттеристiв просто тiкають на найближчiй зупинцi. Хоча iнодi тiкати доводиться нам самим…
Менi було 9 рокiв. Була зима 1988–1989. Я iздив три рази на тиждень пiсля школи на репетицii хору. Їздив на метро сам – тодi це було нормою. Повертався назад якраз у годину пiк, близько сьомоi вечора. Взимку було вже темно в цей час. Одного разу, десь посерединi перегону мiж станцiями я вiдчув, наче щось шкребеться менi в ширiньку. Але у вагонi було тiсно, всi були притиснутi один до одного, i я не мiг подивитись, що воно таке. Передi мною стояв якийсь чоловiк i дивився поверх моеi голови у вiкно. Я вирiшив, що то вiн тримае у руцi якийсь пакет чи сумку i навiть сам не знае, об що воно там треться. Тож я намагався не зважати i просто дотерпiти до своеi станцii. На станцii люди почали виходити, i шкрябання припинилось, але коли нових пасажирiв знову набрався цiлий вагон, усе розпочалося знову. Я все ще думав, що то пакет. Аж ось на наступнiй станцii вийшло багато людей, я опустив очi додолу i побачив, що це рука того чоловiка, що стояв передi мною. Вiн майже розстебнув менi блискавку i намагавсязасунути пальцi менi в штани. Я подивився угору i побачив розчервонiле лице, очi з поволокою i масну усмiшку насолоди. Я дуже злякався i почав проштовхуватись крiзь натовп людей в iнший кiнець вагона. Вiн не пiшов за мною, але продовжував дивитись, посмiхаючись. Я вийшов на наступнiй станцii Здаеться, вiн залишився у потязi. Бiля будки мiлiцii я дочекався потяга в протилежний бiк, проiхав станцiю назад, потiм знову вперед, далi, нiж менi потрiбно було. Будь-що намагався «скинути хвiст», бо вiд моеi станцii до дому треба було йти темною вулицею, повз покинутий будмайданчик. Нарештi, наважився вийти з освiтленого метро i на одному подиховi добiг додому.
До речi, фроттеристами можуть бути як чоловiки, так i жiнки.
Інодi люди стають фроттеристами не тому, що е збоченцями, а тому, що лише так можуть торкнутися особи протилежноi статi.
Наприклад, у такiй краiнi, як Індiя, не прийнято мати статевi зносини до шлюбу. Попри те, що краiна дала свiту вiдому Камасутру, сама Індiя дуже i дуже затиснена у планi сексу. Індiйцi не можуть вiдкрито виявити почуття через доторки чи поцiлунки – цього нема в звичаях. Тому iхня сексуальнiсть теж нiби затиснена звичаями. Через це дуже багато туристок потерпають вiд фiзичного тертя в натовпi. І, можливо, внаслiдок цього в Індii найбiльша кiлькiсть згвалтувань у свiтi. Бо сексуальнiсть не можна затискати, люди мають бути вiльними у вираженнi своеi сексуальностi!
Тертя одне об одного часто практикують за взаемною згодою сексуальнi партнери, адже цей процес може бути дуже i дуже збудливим. І коли партнерам це подобаеться, тодi це не е насильством. Але коли це подобаеться лише однiй людинi, а друга на подiбнi практики не давала згоди – це i е насильство.
Шантаж
Це коли тобi погрожують оприлюднити певну iнформацiю або зробити щось, чого ти боiшся. І щоб спинити це, тобi пропонують погодитися на статевi зносини.
Що тут сказати? Я для себе давно вивела формулу: живи так, аби нiхто нiчим не мiг шантажувати! І це зовсiм не означае, що я живу праведним життям… Навпаки, я стараюся усе робити вiдкрито.
Сталося це, до речi, пiсля того, як мене двiчi пробували шантажувати.
Уперше хлопець грозився викласти моi оголенi фотографii у мережу – таким чином чекаючи, що я до нього повернуся. Вдруге iнший хлопець таким чином пробував менi помститися: погрожуючи викласти вiдео непристойного змiсту зi мною.
Звiсно, обидва рази я дуже цього боялася. Але потiм подумала: а чому я маю боятися? Що такого роблю я, що не роблять iншi? Нехай краще оточення знае про мене все!
І почала говорити. Вiдкрито говорити про геть усе. Я вiдкрито говорю про те, якими сексуальними практиками займаюся. Менi не соромно зiзнатися у своiх бажаннях. Отже я стала невразлива до шантажу. Є лиш одна рiч, яка може скомпрометувати мене. І я думала про те, як би реагувала, аби мене почали шантажувати нею. Але гадаю, що i в такому випадку чесно розповiла б про все назагал.
Окремим рiзновидом такого шантажу е секстинг. Секстинг – це коли у тебе обманним шляхом виманюють оголену фотографiю, а потiм нею ж шантажують. Або коли шлють своi оголенi фото. Дiвчата, мушу вас попередити: менi iнодi присилали фото свого члена в першi п’ять хвилин знайомства (притому, не питаючи, хочу я на це дивитися чи нi). Дiвчата i жiнки часто теж шлють своi оголенi фото (з метою, вочевидь, когось звабити). А ще часто починаеться грайливий шантаж, мовляв, я ж вислав тобi свое фото, тепер вишли ти менi свое.
Нещодавно менi написала одна жiнка. Вона питала поради, що робити: зловмисник змусив ii 12-рiчну племiнницю послати голе фото. Тепер вимагае прислати ще бiльш вiдвертi фото, iнакше оприлюднить попереднi фото так, що дiзнаються всi в класi!
Особисто я просто взяла собi це за правило: не слати оголених фоток. Якщо не слати оголених фоток, то немае чим шантажувати, правда ж? Як на мене, свое оголене тiло треба показувати близькiй i рiднiй людинi, а не незнайомцям в Інтернетi. І не дозволяти фотографувати себе оголеною та знiмати на вiдео. Бо все це може бути використано проти тебе. Навiть тi, хто зiзнаються в коханнi, в один момент можуть стати чужими…
Погладжування
Коли хтось гладить твою ногу чи руку, шию чи обличчя. У сексуальнiй практицi це називаеться «петтинг». В Украiнi ранiше петтинг називали «телесуванням». Але iнколи люди можуть собi дозволити «телесуватися» об нас без нашоi на те згоди. Наприклад, коли в потязi починають гладити тобi ногу. Це неприемно, i треба одразу визначити своi межi. Наприклад, сказати: «Будь ласка, не робiть цього». Або «Ви не маете права цього робити».
Соромитися геть немае чого: над тобою здiйснюють насильство. І навiть якщо нападник починае говорити, що нiчого такого не було, i ти сама (чи сам) це вигадала, то проковтни образу й обурення i продовжуй гнути свою лiнiю. Нiхто не мае права торкатися тебе без твоеi згоди! Скажи: «Це добре, що не мали на увазi нiчого такого. Але менi ваш дотик був неприемним. Тож бiльше не робiть так».
Коли менi було 12 рокiв, я пiшов до знайомоi дiвчинки мiнятися рибками. У неi були дуже гарнi рибки, i я пiшов мiняти рибку на рибку. Вдома у тiеi дiвчинки були двi ii подруги. Вони жартома кинули мене на диван, затиснули i почали мацати за рiзнi цiкавi мiсця. Вони робили це жартома, але менi з дитинства неприемнi доторки стороннiх людей, тому менi було неприемно. Я вирвався i втiк. Рибку так i не помiняв.
Демонстрацiя статевих органiв
Для початку давайте розберемося, що таке статевi органи?
Статевi органи (ще iх називають генiталii) – це тi органи, якi входять до статевоi системи, тобто беруть участь у народженнi або робленнi дiтей.
Статевi органи бувають зовнiшнi (тi, якi ми бачимо) i внутрiшнi (тi, якi схованi всерединi нашого тiла).
Статевi органи жiнок. Зовнiшнi: лобок (легке пiдвищення внизу живота, де росте волосся у дорослих жiнок), зовнiшнi та внутрiшнi статевi губи, пристiнок пiхви (вiдстань мiж малими статевими губами i «дiрочкою»), а також дiвоча плiва (вона ж вагiнальна корона) або ii залишки, i клiтор – пипочка, де сходяться зверху статевi губи.
Статевi органи чоловiкiв. Зовнiшнi: мошонка, статевий член (пенiс, прутень) i яечка.
Про внутрiшнi поки не будемо.
Людей, якi отримують сексуальне задоволення вiд демонстрацii своiх статевих органiв (наприклад, члена), називають складним словом «ексгiбiцiонiсти». Насправдi, iх заводить не процес показування статевих органiв, а емоцii глядачiв. Здивування i переляк тих, кому показують статевi органи, дае iм вiдчуття збудження i задоволення. Саме тому ексгiбiцiонiсти дуже часто обирають маленьких дiвчаток, адже тi звичайно лякаються i тiкають. Зазвичай дiвчатка до певного вiку не мають де побачити ерогований чоловiчий член (тобто такий, який налився кров’ю i стоiть), тому його вигляд iх може злякати. Нi, звiсно, я не хочу сказати, що чоловiчий статевий член страшний. Але коли ти щось бачиш уперше – воно дивуе i може настрашити. Якщо ж на демонстрацiю реагувати спокiйно або спробувати присоромити, то дядьки не отримують свого «кайфу» i тiкають.
Коли я була маленька, то такi «красенi» часто чатували на перехожих у парках. Якось у Ботанiчному саду дядько вискочив на мене з куща бузку – довкола його члена був обмотаний бант. Я була ще надто мала, аби зрозумiти, що вiдбуваеться. Але раптова поява дядька у незвичному виглядi i з опущеними штаньми шокувала мене, i я втекла.
