скачать книгу бесплатно
– Поняття не маю, – знизила плечима я. – Зараз почуемо.
Ми стояли за кiлька метрiв вiд сцени, посерединi примiщення. Людей поряд освiтлювали яскравi лiхтарi, i вiд цього iхнi п’янi постатi переливалися рiзними кольорами. Вони всi були такими красивими: заплющенi повiки i легкi невимушенi посмiшки. Жирний блиск шкiри надавав iхнiм обличчям сяева. Такi справжнi, а лиця такi живi. Цей заклад i лiхтарi стирали з людей буденнiсть, залишаючи iх природними, оголеними зсередини. Барабанщик уже щось постукував, звучали тихi баси гiтари, гурт завершував налаштування. На сценi вже було трое учасникiв, але Дениса серед них не було. Лиця музикантiв були такими ж розмальованими, як у мого нового знайомого. Чорнi лiнii прикрашали скули, контури обличя та очi, у когось – шию. Це було просто i стильно, iм вдалося створити перше враження. Постукування барабанiв у дуетi з гiтарою та клавiшами вже виробляли мелодiю, i погляди рухливого натовпу вже були прикутi до сцени, а зайвi розмови припиненi. Раптом зверху просто на середину сцени, один з лiхтарiв кинув свое пряме бiле свiтло, i тепер публiка бачила темний силует iз гiтарою в руках та стiйкою з мiкрофоном спереду. Першi слова пiснi – i я впiзнала голос Дениса. «То ти в нас ще й спiваеш», – подумала я. Його голос розпливався простором залу, набираючи напруження в дуетi з музикою. Я заплющила очi i вiдчула, як мiцний ром уже гуляе тiлом. Менi було добре i тепло, а ззовнi лунала музика. Я хотiла зупинити цей момент i розчинитися в ньому.
Раптом вiдчула на собi чийсь погляд, розплющила очi i побачила, як за мною спостерiгають чорнi очi зi сцени. Не чорнi скули, шия чи обличчя, а очi. Виразнi великi i хитрi. Денисовi. Просто зi сцени вiн, спiваючи, дивився на мене. Дивися так, наче шпигував, слiдкував, перевiряв, чи все добре. Я посмiхнулась у вiдповiдь, не надавши значення його палкому погляду, але вiн не посмiхався, лише серйозно спостерiгав, а помiтивши, що я також дивлюся на нього, швидко вiдвiв очi в нечiтку темряву позаду мене, наче нiчого й не було, наче менi це все здалося. Їхня музика була схожою на iндi, але деякi пiснi були дещо важчими, драйвовiшими. Молодь танцювала пiд ритм, пiднiмаючи мокрi вiд поту тiла стрибками якомога вище. Ми нескiнченно посмiхались i кайфували. Фiолетове волосся сусiдки вже не було фiолетовим, воно вiдбивало кольори штучних лiхтарiв зi сцени. Я не була п’яною, але почувалася розслаблено i добре. Незважаючи на шум, менi було спокiйно. Я закидала руками назад свое мокре волосся i це здавалося менi супер сексуальним. Ми голосно аплодували пiсля кожноi пiснi. Збоку пищали дiвчата, бажаючи звiльнити своi розпашiлi тiла вiд одягу i кинутися на музикантiв. Були i сумнi i повiльнi пiснi. А як же без них? Вони змушують тiло зупинитися, розслабитися i спокiйно хитатися пiд музику. Дозволяють нотам проникнути пiд шкiру i бiгати там мурахами. Кожен iз присутнiх у такi моменти думае про щось свое, хтось плаче, обiймаеться. Люди стають справжнiми, вразливими.
Концерт зробив нас щасливими, i тепер ми були в очiкуванi алкотрешу, тому бiльшiсть людей залишилася. Музиканти саме складали iнструменти, коли ми з Вiолеттою повернулися за барну стiйку.
– Ще сто рому, – вимогливим голосом крикнула Вiолетта, ще не вiдiйшовши вiд гучного концерту.
– Склянку води з льодом, будь ласка, – вiдхекавшись, попросила я.
У цей момент менi здавалося, що я спроможна випити цiле озеро або хоча б усю воду, яка була а закладi. Бармен поставив передi мною склянку з водою, у якiй постукували кубики льоду. Я випила ii залпом i з полегшенням видихнула.
– Тепер менi потрiбно в жiночi кiмнату, – повiдомила я.
– У бiк сцени i на лiво, – вiдповiла дiвчина. – Я чекатиму тут.
Я сповзла з високого крiсла i пiшла за вказаним маршрутом. У залi досi було темно, але своiм розфокусованим поглядом я побачила, що за декiлька метрiв вiд мене назустрiч хтось iшов. Раптом передi мною на стiну сперлася рука, замкнувши мене в кутку цегляноi стiни.
– Хей, мала, як концерт? – запитав голос iз темряви. Судячи з темного гриму, я зрозумiла, що це був хтось iз гурту. Алкоголь у судинах не дозволив менi злякатися.
– Це було мокро, – вiдповiла я, включивши кокетку. Хлопець мав коротке волосся i був трохи вищим вiд мене. Я почувалася розкутою i тепер нiчого не боялася, все через ром, кажу вам. Вiн пiдiйшов ближче.
– То, може, вип’емо за знайомство? Я – Серий.
– Єва.
Краем ока в кiнцi залу навпроти нас я побачила очi, якi час вiд часу зикрали на мене пiд час концерту. Вони були такими ж чорними i спокiйними, як i пiв години тому.
– Ей, Серий, – гукнув Денис. – Вона для тебе занадто неприступна!
– Ну, тодi ми з радiстю виправимо це, – вiдповiв вiн iз посмiшкою, дивлячись на мене, i ризикнув наблизитися ще ближче. Я гадаю, вiд хлопця пахло алкоголем, але я не могла цього вiдчути, оскiльки теж була достатньо вгашеною. Боковим зором я досi бачила силует Дениса позаду. Вiн нiкуди не зник.
– Серий, – не здавався хлопець. – Твоi сранi барабани я повинен складати?! – пiдвищив тон.
– Та щоб тебе! – повернувши голову вiд мене до Дена, обурився барабанщик.
– Кицю, чекай мене за барною, – вкiнцi сказав Серий i пiшов у напрямку сцени спиною так, що обличчя було повернуте до мене, двома пальцями ткнувши собi у вiчi, а потiм направив iх у мене. – Я скоро! Барабани не займають багато часу!
Вiн пiшов до Дениса, який ще стояв на своему мiсцi, а потiм звернув у гримерку. Я кинула на хлопця запитальний погляд i, не чекаючи вiдповiдi, пiшла туди, куди прямувала спочатку.
Дамська кiмната була рожевою, i я одразу згадала свою школу, у якiй був один такий самий рожевий кабiнет, який щоразу рiзав нам очi, щойно ми вiдчиняли його дверi. Я набрала в руки холодноi води i вмила обличчя. Воно було дуже розпашiле, щоки – рожевi, наче тi жахливi стiни, i тепер я зливалася з кольором примiщення. Промокнула шкiру одноразовим рушником i кинула його в бак, який вже був переповнений такими ж рушниками. Одноразовими. «Тримайся» – подумки наказала я собi, розглядаючи рожеве i нетверезе обличчя в дзеркалi. Вже за декiлька хвилин, кривою ходою, я повернулася за бар. Сусiдка вже флiртувала з барменом, i тепер я збилася з рахунку, яку склянку рому вона в себе перехилила. Я лише сидiла на тому ж крiслi i пила вже щось iнше. «Що ця паскуда менi намiшала, поки мене не було?». Байдуже. Що б це не було, смак у нього, варто визнати, був приемним. Фокус в очах все далi плив, а я просто усмiхалася, i вже за мить передi мною, просто на барнiй стiйцi, хтось танцював. Афтерпатi була гарячою, люди вешталися залами, стискаючи руками красивi пляшки пива або склянки, танцювали i пiтнiли. Кокетливi дiвчата брали хлопцiв за руки i вели кудись подалi вiд людського ока. Я танцювала поряд з дiвчиною, яка точно мала сьогоднi намiр споiти мене, ми багато смiялись i крутили дупами.
– Хеей, а ось i вони! – почулося ззаду. Я побачила хлопцiв iз гурту Дениса.
– Можна потусити з вами? – явно не чекаючи вiдповiдi, спитав барабанщик Серий.
Тепер нас було багато. Нашi п’янi тiла танцювали, руки звивалися догори, малюючи пальцями нечiткi абстрактнi форми. Алкоголь дозволяв бачити замiсть свiтла лiхтарiв кольоровi кола, а замiсть людей – гнучкi силуети, що танцювали. І це було так класно – бачити менше. Часто саме так i хочеться – бачити не все, i зараз алкоголь дозволяв менi це. Коли людьми керуе градус, вони можуть не бачити, що силует, який десь у кутку залу цiлуе iншу людину – це iхнiй партнер. Чи людина, яка бiля барноi стiйки флiртуе з дiвчиною, – це iхнiй друг, який насправдi викликае симпатiю. Алкоголь дозволяв не бачити того, чого бачити не варто. Наче вiрний друг, який iнколи приховував правду, щоб нам не було боляче. Вся ця атмосфера дуже зближувала людей. Вони цiлувалися, тонули в обiймах один одного, i нiкого не хвилювало те, що на це iх штовхав алкоголь i завтра вони, скорiш за все, цього не згадають. Цiлувалися i дiвчата, якi, напевне, у звичайний день нiколи б не пiдiйшли до хлопцiв i не заговорили, але декiлька коктейлiв розкривали iм рота в усiх сенсах цiеi фрази.
Денис танцював бiля мене, брав за руки i дозволяв крутитися пiд своiми. А може, це був i не Денис чи, може, навiть не хлопець. Але яка рiзниця? Я вiдчувала поряд iз собою тiло – таке сильне, енергетичне i палке. Чиiсь руки обiймали мене за стан, малюючи по ньому лiнii. Я чула навколо людський смiх i вiн повнiстю поглинав мене, проганяв геть думки, якi лише недавно здавалися важливими, i смiх дзвенiв у вухах, доповнюючи музику. Раптом я вiдчула перед собою когось. Хтось тримав мене за руки, повiльно спиравши на себе. Я розплющила очi i побачила перед собою барабанщика. Нашi тiла вже були зовсiм близько, його руки на моiх стегнах, моi – на його торсi. Вiн повiльно нахилявся до моеi голови, яка вже моталася на шиi, наче повiтряна кулька, не маючи достатньо тверезостi, щоб опиратися, тому моя повiтряна кулька, яку було важко назвати головою, просто закинулася назад i чекала. У цей момент мене хтось шарпнув за руку, i я за iнерцiею попленталася вiд Серого. Повiки були настiльки важкi, що я не мала сили iх розтулити. Нiздрi вiдчули запах свiжого повiтря, а потiм я ледь не перелетiла через бiсiв порiг. Зате одразу розплющила i вирячила вiд страху очi. Бiля мене стояла Вiолетта i мiцно тримала за руку.
