скачать книгу бесплатно
Маленькi жiнки
Луиза Мэй Олкотт
«Маленькi жiнки» Луiзи Мей Олкотт – роман, що виховав кiлька поколiнь юних читачiв по всьому свiту. Ця книга була перекладена понад 50 мовами, ii сюжет покладений в основу шести фiльмiв, чотирьох телесерiалiв, кiлькох опер та спектаклiв. З iсторii родини Марч, в якiй зростають чотири дружнi, проте геть не схожi одна на одну сестри, читач дiзнаеться про такi перипетii юностi, як дорослiшання, дружба та любов. У цьому виданнi публiкуеться новий оригiнальний переклад з англiйськоi Юлii Шматько. Стилiзацiя речей юних дiвчаток, характерна для тiеi епохи, а також придуманi героiнями i використовуванi в повсякденнi слова додають тексту неповторноi атмосфери XIX столiття.
Луiза Мей Олкотт
Маленькi жiнки
Переклад украiнською Юлii Шматько.
Замiсть передмови
Ця книга коротко розкаже
Як мандрiвник блукав в пiтьмi,
Та промiнь свiтла всiм пiдкаже,
Як в край небесний шлях знайти.
Обрав вiн стежку тернами порослу,
Хоч i не легкий вибiр був,
Життя його набуло змiсту,
Вiн суть спасiння Божого збагнув.
Нехай мандрiвка його довга,
Навчить i вас, товаришi —
Добро, чесноти та наснага
Вiдкриють шлях безсмертя для душi.[1 - За книгою Джона Буньяна «Похiд паломника». У романi «Маленькi жiнки» Олкотт часто згадуе та проводить паралелi з релiгiйною алегорiею англiйського письменника та проповiдника Джона Буньяна «Похiд паломника», яку вона любила ще з дитинства. Книга розповiдае про подорож героя на iм'я Християнин. На шляху до Небесного Мiста, тобто Раю, на нього чекало безлiч небезпечних пригод. Пiд час своеi подорожi Християнин зустрiчае людей та iстот (iмена яких так чи iнакше пов'язанi з подiями його життя), якi намагаються допомогти або перешкодити йому. На його шляху зустрiчаються такi персонажi як Вiрний, Вiруючий i Велетень Вiдчаю. Книга проповiдуе iдею про те, що потрiбно стiйко нести свою життеву ношу i не пiддаватися спокусам. Деякi роздiли книги «Маленькi жiнки» мiстять посилання на подii та мiсця з «Походу паломника», наприклад, можна зустрiти такi назви роздiлiв як «Бет знаходить Прекрасний палац», «Долина приниження Емi», «Джо зустрiчае Аполлiона», «Мег вирушае на Ярмарок Марнославства», тощо, оскiльки кожна з доньок Марч пiддаеться якiйсь спокусi, яка пов'язана з ii характером або якимись недолiками.]
1
Пограемо у паломникiв
– Ну що ж це за Рiздво без подарункiв? – буркнула Джо, простягнувшись на килимi бiля камiна.
– Бути бiдним просто жахливо! – зiтхнула Мег, глянувши на свою стару сукню.
– Як же несправедливо, що однi дiвчата мають так багато красивих речей, а iншi взагалi нiчого не мають, – додала маленька Емi та ображено пирснула.
– У нас е мама й тато, а ще ми е одна в одноi, – втiшно сказала Бет зi свого затишного куточка у вiтальнiй.
Чотири юнi обличчя, пiдсвiченi теплим мерехтiнням вогнища, на мить повеселiшали вiд цих пiдбадьорливих слiв, але посмiшки вмить зникли, коли Джо раптом тремтячим голосом додала: «Немае з нами татка, i не буде ще довго». Вона не наважилась вголос сказати «можливо, нiколи», але кожна з сестер мовчки додала це про себе, думаючи про те, що iх батько зараз десь далеко, у самому епiцентрi жорстоких боiв.
На кiлька хвилин у кiмнатi повисло гнiтюче мовчання, нiхто не наважувався знову почати говорити, але потiм Мег все ж тихо промовила:
– Ви ж знаете, чому мама запропонувала обiйтися без подарункiв на це Рiздво – зима обiцяе бути суворою, i мама вважае, що нам не слiд витрачати грошi на розваги та безглуздi дрiбницi, коли нашi солдати страждають на полi бою. Ми мало чим можемо iм допомогти, але ми можемо принести своi маленькi жертви, щоб пiдтримати iх, i ми повиннi робити це з радiстю та вдячнiстю. Але боюся, я не … – Мег похитала головою, з сумом думаючи про всi красивi речi, якi iй так хотiлося купити.
– Не думаю, що та невелика сума, яку ми здатнi пожертвувати, щось кардинально змiнить. У кожноi з нас е всього лише долар, i навряд чи армiя взагалi вiдчуе якусь рiзницю. Я готова обiйтися без подарунку вiд матiнки та вiд вас, сестри, але сама собi я дуже хочу купити «Ундiну» та «Сiнтрама».[2 - Два романи з елементами казки нiмецького письменника i поета Фрiдрiха де Ла Мотт-Фука (1777–1843 рр.). Перший розповiдае про русалку, а другий про лицаря. Цi двi розповiдi були дуже популярнi серед дiтей.] Я вже так давно мрiю про це, – сказала Джо, яка кожну вiльну хвилину проводила, зачитуючись черговою книжкою.
– Я планувала витратити своi заощадження на новi ноти, – зiтхнувши, сказала Бет, але ii багатозначного зiтхання не почув нiхто, крiм щiтки для вогнища та пiдставки для чайника.
– А я б купила собi коробку новеньких фаберiвських олiвцiв для малювання, адже вони менi так потрiбнi, – рiшуче сказала Емi.
– Мама ж нiчого не говорила про нашi заощадження, i не думаю, що вона б хотiла, щоб ми вiддали все, що у нас е. Тож давайте ми всi купимо собi те, що так хочемо i просто трохи порадiемо. Думаю, ми достатньо працювали у цьому роцi i чесно заслужили це! – невпевнено викрикнула Джо, а потiм опустила очi, роблячи вигляд, що уважно вивчае вiзерунок на килимi.
– Я ось точно заслужила – вчу цих маленьких розбишак цiлими днями, хоча iз задоволенням посидiла б удома, – протягнула Мег жалiбним тоном.
– Та тобi ще пощастило, адже у тебе немае i половини моiх турбот, – сказала Джо. – Подивилася б я, на скiльки вас вистачило, любi сестрички, якби ви хоча б на кiлька годин залишилися наодинцi з нервовою, метушливою старою, яка змушуе вас ходити по дому не iнакше як навшпиньки та смикае через будь-яку дрiбницю – «бiжи туди, принеси це, зроби те» – ще й завжди чимось незадоволена. Ганяе мене, як ту козу по двору, що iнодi я вже готова кинути все i втекти вiд тоi примхливоi бабцi.
– Скаржитися то грiх, звичайно, але я вважаю, що мити посуд i прибирати – це найгiрша робота у свiтi. Коли ти цiлiсiнький день щось метеш, шкребеш та миеш, шкiра на руках стае такою сухою та грубою, що навiть на пiанiно грати важко, – Бет подивилася на своi огрубiлi руки i важко зiтхнула, i цього разу це зiтхання точно почули всi.
– Сумнiваюся, що хтось iз вас страждае бiльше за мене, – вигукнула Емi, – адже вам не доводиться ходити до школи з зухвалими дiвчиськами, якi знущаються з вас, якщо ви хоча б раз не вивчили урок, посмiхаються над вашими старими зношеними сукнями, обзивають жебрачкою i кажуть, що у мене нiс, наче картопина.
– Ти, напевно, хотiла сказати «насмiхаються», а не «посмiхаються», – зазначила Джо та саме посмiхнулась.
– Ой, ти чудово зрозумiла, що я хотiла сказати, тож не обов'язково прискiпуватись. Я вчуся використовувати новi слова i розширювати свiй лексогон, – задравши носа вiдповiла Емi, а Джо цього разу вже вiдверто зареготала.
– Так, досить мавпувати, дiвчата. Якби лишень тато не втратив усi своi статки, коли ми були маленькими! Боже мiй! Ми жили б зараз у розкошi, були щасливi та горя не знали! – мрiйливо сказала Мег, яка ще пам'ятала кращi часи.
– Ти ж наче нещодавно казала, що ми щасливiшi за королiвських дiтей, тому що вони весь час сваряться через своi багатства.
– Так, говорила, Бет. Насправдi, я думаю, що так воно i е, адже хоч нам i доводиться працювати, але ми можемо ось так посидiти, вiд душi посмiятися i пожартувати одна над одною, i взагалi, ми, як полюбляе казати Джо, весела юрба.
– Джо дiйсно як скаже щось! – зауважила Емi, скоса глянувши на довготелесу фiгуру, яка розтягнулася на килимi. Джо тут же пiднялася, поклала руки до кишень i почала насвистувати.
– Припини, Джо! Ти поводишся, як хлопчисько!
– Я знаю. Тому я це i роблю.
– Терпiти не можу грубих дiвчат, якi не вмiють поводитись належним чином. Хiба юнi ледi таке виробляють!
– А я ненавиджу пихатих та розцяцькованих ляльок!
– Пташки в гнiздечках все воркують, – почала наспiвувати Бет, яка завжди намагалася згладжувати кути у подiбних ситуацiях. Спiваючи, вона навмисне робила таке кумедне обличчя, що сестри не витримали i розреготалися. Таким чином назрiваючий конфлiкт розчинився у цiй веселiй атмосферi.
– Ось правда, сестрички, часом ви обидвi поводитесь, як малi дiти, – почала повчати iх Мег на правах старшоi сестри. – Ти вже достатньо доросла, Джозефiна, тож час вже припинити цi дитячi витребеньки та почати поводитися належним чином. Коли ти була дитиною, це, можливо, i виглядало смiшним i милим, але ти вже ба яка висока i зачiску носиш дорослу, тож i поводься як справжня юна ледi.
– Нiчого я не висока! Ну добре, може трохи i висока. А зачiска… Якщо дорослою тебе робить те, яку зачiску ти носиш, тодi я буду носити два хвостики аж до двадцяти рокiв! – вигукнула Джо, розплела косу та струснула своею пишною гривою каштанового волосся. – Не хочу я дорослiшати, ставати «мiс Марч», носити сукнi до пiдлоги, ходити, наче аршин проковтнула, i виглядати, як порцелянова лялька! Менi i так несолодко живеться, адже менi подобаеться грати в хлопчачi iгри i поводитися розкуто, як це роблять хлопчаки! І за що менi така кара – народитися дiвчиськом! А зараз навiть ще гiрше, нiж ранiше, адже я б з радiстю пiшла на фронт разом з татом i боролася з ним плiч-о-плiч проти ворога, а замiсть цього менi доводиться сидiти вдома i в'язати шкарпетки, як якась немiчна стара!
Джо так люто трясла синьою армiйською шкарпеткою, яку якраз в'язала, що спицi в нiй задзвенiли, як кастаньети, а клубок з нитками покотився через усю кiмнату.
– Бiдолашна Джо! Менi шкода тебе, але тут вже нiчого не поробиш. Радiй тому, що ти можеш скоротити свое iм'я до хлопчачого «Джо» i грати роль братика для нас, – сказала Бет, погладжуючи густу копицю рукою, яку нiяке миття посуду i витирання пилу не зможе позбавити цiеi щироi сестринськоi нiжностi.
– А щодо тебе, Емi, – продовжила Мег, – то ти, навпаки, аж занадто церемонна i манiрна. Зараз це наче i дитячi пустощi, але якщо так пiде i далi, ти виростеш зарозумiлим i пихатим дiвчиськом, яке вважае себе великим цабе. Менi подобаються твоi манери i любов до витонченоi мови, але iнодi ти перегинаеш палицю. Просто твоi безглуздi слова часом звучать так само недоречно, як i жаргоннi вирази Джо.
– Якщо Джо у нас розбишака, Емi – цабе, то хто ж я? – запитала Бет, приготувавшись почути критику i на свою адресу.
– Ти наше янголятко, – тепло вiдповiла Мег, i нiхто iй не заперечив, тому що «Мишка», як називали Бет вдома, i справдi була улюбленицею всiеi родини.
Оскiльки ви, шановнi читачi, напевно хотiли б знати, як виглядають нашi героiнi, я скористаюся моментом i зроблю, так би мовити, невеликий лiричний вiдступ, щоб у загальних рисах накидати портрети чотирьох сестер, якi у цей зимовий вечiр зiбралися у вiтальнi, щоб шити, в'язати та просто потеревенити, поки у камiнi весело потрiскував вогонь, а за вiкном йшов снiг.
Це була дуже затишна кiмната, незважаючи на те, що старий килим давно вицвiв, а меблi були дуже скромними. Стiни прикрашали кiлька непоганих картин однiеi юноi художницi, полицi були заставленi книгами, а на пiдвiконнi розквiтли хризантеми та рiздвянi троянди. Все це створювало приемну домашню атмосферу злагоди та спокою.
Маргарет, найстаршiй iз чотирьох сестер, було шiстнадцять, i вона була дуже вродливою – гарнi великi очi, м'яке каштанове волосся, чуттевi губи, бiлi, наче фарфор, та нiжнi, немов оксамит, руки, якi вона вважала своею гордiстю.
П'ятнадцятирiчна Джо була дуже високою та худою, а зi своею гривою темного неслухняного волосся вона була чимось схожою на молоду конячку. Здавалося, що iнодi вона не знала, як впоратися зi своiми довгими кiнцiвками i це ii неабияк дратувало. Їi рiшуча посмiшка i кирпатий нiс говорили про завзятiсть i силу характеру, а вiд ясних сiрих очей, здавалося, нiчого не могло приховатися. Залежно вiд ситуацii ii погляд мiг бути жорстким, завзятим або задумливим. Їi справжньою гордiстю було ii довге густе волосся, але зазвичай вона заплiтала його в косу i ховала пiд сiточку, щоб не заважало. Їi нескладне пiдлiткове тiло ось-ось готове було перетворитися на тiло молодоi жiнки, але вона опиралася цьому як могла, приховуючи дiвочi форми за широким одягом.
Елiзабет, або Бет, як ii всi називали, було тринадцять рокiв. В неi були рум'янi щiчки, яснi очi, а волосся завжди було зiбране в акуратну зачiску. Вона була сором'язливою, боязкою i доброю. Батько називав ii «маленька мiс Спокiй», i це прiзвисько iй iдеально пiдходило, тому що вона, здавалося, жила у власному щасливому свiтi, ризикуючи виходити назовнi лише для зустрiчi з тими небагатьма, кому вона довiряла i кого любила.
Емi, хоча i була наймолодшою, була чи не найважливiшою людиною в родинi – принаймнi, так вона сама вважала. Фарфорова шкiра, блакитнi очi, золотавi кучерики, вона завжди поводилась, як справжня юна ледi, нi на мить не забуваючи про вишуканi манери.
А от щодо характерiв чотирьох сестер, про них ми дiзнаемося трохи згодом.
Годинник пробив шосту годину. Бет прибрала попiл бiля камiна i присунула до вогнища пару домашнiх капцiв, щоб тi нагрiлися. Дiвчата посмiхнулися, адже це був свого роду ритуал, який означав, що скоро додому повернеться з роботи мама, або Мармi, як вони ii називали. Мег припинила повчати молодших сестер i запалила лампу, Емi виповзла з нетрiв глибокого крiсла, а Джо, геть забувши про втому, пiдстрибнула i пiднесла капцi ближче до вогню.
– Вони вже геть зносилися. Мармi потрiбна нова пара.
– Я думала купити iй новi капцi на свiй долар, – сказала Бет.
– Нi, я куплю! – вигукнула Емi.
– Я найстарша, – почала Мег, але Джо ii перебила …
– Коли тато йшов на вiйну, вiн сказав менi, що на час його вiдсутностi за чоловiка в домi я, тож логiчно, що новi капцi для мами маю купити саме я.
– Я пропоную вчинити так, – сказала Бет, – кожна з нас подаруе iй що-небудь на Рiздво, а собi купувати ми нiчого не будемо.
– Це так схоже на тебе, дорогенька! Але що ж ми iй подаруемо? – вигукнула Джо.
На кiлька секунд всi були у роздумах, а потiм Мег оголосила, немов цю iдею пiдказали iй власнi тендiтнi руки:
– Я подарую iй гарненькi рукавички.
– Пара гарних мiцних чобiт, ось що справдi потрiбно людинi у наш час, – вигукнула Джо.
– А я куплю iй носовi хустинки, – сказала Бет.
– Тодi я куплю мамi флакон парфумiв, впевнена, iй буде приемно отримати такий подарунок. Думаю, вони коштують не дуже дорого, i менi, можливо, навiть вистачить на олiвцi, – додала Емi.
– А як ми подаруемо iй всi цi речi? – запитала Мег.
– Покладемо iх на стiл, покличемо ii i будемо дивитися, як вона буде розгортати подарунки. Пам'ятаеш, як ми робили в дитинствi на нашi днi народження? – вiдповiла Джо.
– Пам'ятаю, як я боялася, коли приходила моя черга сидiти у великому крiслi у вiтальнi i спостерiгати, як ви всi крокуете до мене, щоб привiтати i вручити подарунки на день народження. Нi, менi подобалися вашi подарунки та увага, але це було жахливо сидiти i розгортати пакунки пiд вашими пильним наглядом, – зiзналася Бет. Вона якраз пiдсмажувала тости до чаю i обличчя ii було червоним вiд жару.
– Нехай Мармi думае, що ми пiдготували подарунки одна для одноi, а потiм здивуемо ii, сказавши, що це все для неi. Пiдемо завтра по магазинах, Мег. Нам ще потрiбно стiльки всього пiдготувати для нашого рiздвяного спектаклю, – сказала Джо, рiшуче крокуючи по кiмнатi з закладеними за спину руками.
– Думаю, це рiздвяне дiйство буде моiм останнiм виступом, я вже занадто доросла для таких речей, – з сумом зауважила Мег, яка обожнювала грати в «перевдягання».
– Та ну, невже ти вiдмовишся вiд можливостi похизуватися у бiлiй сукнi з розпущеним волоссям i прикрасах iз золотоi фольги. Ти наша найкраща актриса, i якщо ти покинеш сцену, наш домашнiй театр цього не переживе, – сказала Джо. – До речi, потрiбно влаштувати репетицiю. Іди-но сюди, Емi, i зiграй нам сцену, де твоя героiня непритомнiе, а то якось не переконливо це в тебе виходить.
– Нiчого не можу вдiяти, я ж нiколи не бачила, як люди непритомнiють, а якщо я буду падати, як ти менi кажеш, то наб'ю собi синцiв. Якщо у мене вийде м'яко впасти, я впаду, але якщо нi, то буду падати грацiозно в крiсло, i нехай твiй Г'юго скаче навколо мене i погрожуе, скiльки завгодно, – вiдповiла Емi, яка не мала акторського таланту, але була затверджена на цю роль лише тому, що вона була маленькою i легкою, бо за сценарiем ii героiню мали носити на руках.
– Роби так: пройди по кiмнатi нерiшуче, похитуючись, заламуй руки та вiдчайдушно вигукуй: – Родрiго! Врятуй мене! Врятуй мене! – i Джо вийшла з кiмнати з таким правдоподiбним мелодраматичним стогоном, вiд якого сестри аж здригнулися.
Емi спробувала повторити – вона виставила скрюченi руки вперед i рухалася незграбно, немов якась мумiя, а ii «вiдчайдушний крик» був бiльше схожий на пронизливий крик вiд уколу голкою. Джо безнадiйно завила, Мег голосно засмiялася, i навiть Бет, спостерiгаючи за цим видовищем, геть забула про хлiб, який пiдсмажувала на вогнищi.
– Так, все, я здаюся! Коли прийде час, просто спробуй зробити все так, як треба, але якщо аудиторiя буде смiятися, я тут нi до чого. Тепер твiй вихiд, Мег.
Далi все пiшло, як по маслу – дон Педро кинув виклик свiтовi, прочитавши емоцiйний монолог на двi сторiнки без единоi паузи; вiдьма Агар вимовила жахливе заклинання над своiм котлом з киплячими жабами; Родрiго мужньо розiрвав кайдани, а Г'юго, отруений миш'яком, вмирав в агонii, вигукнувши перед смертю зловiсне: «Ха-ха!»
– Це найкраще, що ми коли-небудь ставили, – сказала Мег, коли мертвий лиходiй пiдвiвся, потираючи забитий лiкоть.
– І як тобi вдаеться писати i ставити такi чудовi п'еси, Джо? Ти просто другий Шекспiр! – вигукнула Бет, яка твердо вiрила, що ii сестри найобдарованiшi люди на свiтi.
– Ой, Шекспiр, скажеш таке, – скромно вiдповiла Джо. – Хоча «Прокляття вiдьми, або Романтична трагедiя» вийшла дiйсно непоганою, але я б хотiла спробувати поставити «Макбет», ось тiльки у нас немае люка для фееричноi появи Банко.[3 - Маеться на увазi люк в стелi, через який привид вбитого Банко може знову з'явитися на сценi в п'есi Шекспiра (акт 3, сцена 6).] Завжди хотiла поставити видовищну сцену вбивства. «Що бачу я? Передо мною Кинджал! Рукiв'ям вiн лежить до мене»,[4 - Джо цитуе знаменитий «монолог про кинджал» Макбета (дiя 2, сцена 1), в якiй вiн готуеться вбити короля Дункана.] – протягнула Джо, закочуючи очi i хапаючись за повiтря, як це зазвичай робили виконавцi трагiчних ролей в театрi.
– Нi, це не кинджал, це вилка для хлiба, ось тiльки чому замiсть хлiба Бет смажить на вогнищi маминi капцi? Бет, мабуть, була вражена твоею грою! – вигукнула Мег, i репетицiя закiнчилася загальним вибухом смiху.
– Як добре, що вам весело, дiвчатка моi, – сказав голос у дверях, тож i актори, i аудиторiя зiрвалися зi своiх мiсць, щоб привiтати високу жiнку з добрими очима. На нiй був недорогий одяг, але виглядала вона воiстину благородно та вишукано, i сестри були впевненi, що пiд потертим сiрим плащем i немодним беретом ховаеться найкрасивiша та найелегантнiша жiнка на свiтi – iхня мати.
– Ну що, дорогенькi моi, як у вас пройшов день? У мене сьогоднi було так багато роботи, потрiбно було пiдготувати речi до вiдправки нашим солдатам, я навiть не встигла заскочити додому на обiд. Хто-небудь заходив, Бет? Як ти себе почуваеш, Мег, як твоя застуда? Джо, ти виглядаеш якоюсь втомленою. Пiдiйди-но до мене, дитинко.
Продовжуючи по-материнськi розпитувати дочок про iх справи, мiсiс Марч зняла мокрi вiд снiгу речi, одягла теплi капцi i, вмостившись у м'яке крiсло, посадила Емi до себе на колiна, готуючись насолодитися щасливим залишком напруженого дня. Дiвчата метушилися навколо матерi, кожна намагалася зробити щось, щоб неньцi було максимально зручно. Мег пiдтягла до крiсла чайний столик, Джо пiдкинула дрова у вогонь i почала розставляти стiльцi, перевертаючи i грюкаючи всiм, що траплялося на ii шляху. Бет тихенько бiгала туди-сюди мiж вiтальнею i кухнею, а Емi сидiла на колiнах у матерi та дiловито керувала процесом.
Коли всi зiбралися за столом, мiсiс Марч сказала з особливо щасливим обличчям:
– У мене дещо е для вас – на десерт, так би мовити. Їi обличчя осяяла яскрава, мов промiнь сонця, посмiшка. Бет заплескала в долонi, забувши про грiнки, якi вона тримала, а Джо пiдкинула у повiтря серветку, вигукуючи: «Лист! Лист! Тричi «Слава!» нашому татковi!»
– Так, це чудовий довгий лист вiд тата. Вiн здоровий i вважае, що зима на фронтi пройде краще, нiж ми очiкували. Вiн передае всiм вам теплi побажання на Рiздво, – сказала мiсiс Марч, поплескуючи себе по кишенi, нiби у неi там лежить скарб.
– Так, не ловимо гав, сестрички, швиденько iмо i гайда читати листа вiд тата! Досить вiдкопилювати мiзинець i корчити зарозумiлi пики, Емi, – сказала Джо, обпiкшись гарячим чаем i у поспiху впустивши хлiб з маслом на килим, адже iй страшенно хотiлося швидше прочитати лист вiд батька.
Бет трохи подзьобала вечерю, але вiд хвилювання iй шматок у горло не лiз, тому вона тихенько сiла у затiненому куточку кiмнати в очiкуваннi iнших членiв сiм'i.
– Як на мене, те, що татко пiшов на фронт служити капеланом – це дуже смiливий i благородний вчинок, адже вiн мiг спокiйно залишитися вдома, бо за вiком його б не призвали, та й здоров'я в нього далеко не таке мiцне, як у молодих солдатiв, – тепло сказала Мег.
– Я б теж хотiла пiти на вiйну, була б, наприклад, барабанщицею або маркiтанткою,[5 - Маркiтанти (вiд iтал. Mercatante – торговець, продавець) – дрiбнi торговцi iстiвними припасами, напоями та предметами вiйськового побуту, якi супроводжували вiйська в таборi, в походах, на маневрах i пiд час вiйни.] або медсестрою пiшла б, щоб бути поруч з батьком i допомагати йому, – мрiйливо сказала Джо.
– Думаю, що спати у наметi, iсти несмачну iжу та пити з бляшаного кухля, це вкрай незручно, – зiтхнула Емi.
– Коли вiн повернеться додому, Мармi? – запитала Бет тремтячим голосом.
– Можливо, через кiлька мiсяцiв, дорогенька, якщо тiльки, не дай Боже, не захворiе. Тато буде сумлiнно виконувати свiй обов'язок так довго, як тiльки зможе, i з нашого боку було б егоiстично просити його кинути все i повернутися додому ранiше. А тепер давайте почитаемо листа.
Усi сiли ближче до вогнища: мати сидiла у великому крiслi, Бет вмостилася бiля ii нiг, Мег та Емi сiли на пiдлокiтниках по обидвi сторони вiд Мармi, а Джо сперлася на спинку крiсла, щоб нiхто раптом не помiтив, якщо вона не втримаеться i заплаче. У тi важкi военнi часи всi листи з фронту читалися зi сльозами на очах, особливо листи батькiв своiм дiтям. Але в своему листi батько майже не згадував про негаразди, небезпеку i несамовиту тугу за домiвкою. Його лист був життерадiсним, обнадiйливим i сповненим живих описiв табiрного життя, вiйськових маршiв i фронтових новин. І лише наприкiнцi вiн вже був не в силах стримувати емоцii та звернувся до доньок.
– Передай моiм милим дiвчаткам, що я iх дуже люблю i сумую за ними, поцiлуй iх мiцно вiд мене. Скажи, що я думаю про них вдень i молюся за них по ночах, i що вони – моя втiха у цей нелегкий час. Рiк розлуки з ними здаеться менi вiчнiстю, але нагадай iм, що i цi важкi часи очiкування можна провести з користю i зробити свiй внесок до загального блага. Я впевнений, вони чудово пам'ятають моi настанови: пiклуватися про тебе, моя люба, i всiляко пiдтримувати тебе, а також сумлiнно виконувати свiй обов'язок, хоробро боротися зi своiми внутрiшнiми ворогами i не пiддаватися спокусам. Думаю, коли я повернуся додому до вас, моi рiднi, я буду пишатися своiми маленькими жiнками навiть бiльше, нiж ранiше.
Читаючи цi рядки, всi дружно схлипнули, тож Джо не було соромно за своi ряснi сльози. Навiть Емi, забувши про те, що ii iдеальнi кучерики можуть розкуйовдитись, пригорнулась до матерi i крiзь сльози промовила:
– Яка ж я егоiстка! Але я чесно-чесно постараюся стати гарною людиною, щоб татко пишався мною, коли повернеться додому.
