скачать книгу бесплатно
ЗА УЧАСТЮ ПРЕДСТАВНИКІВ ТРУДЯЩИХ
ТА ПРОГРЕСИВНОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ МІСТА І ОБЛАСТІ
17 вересня 200* року
Робота пленуму вiдкривалася доповiддю першого секретаря Ровенського обласного комiтету КП СРУ, члена ЦК КП СРУ товариша Манасенка Тараса Панасовича. «Мусимо особливо вiдзначити, – наголосив вже у перших рядках своеi доповiдi тов. Манасенко, – що останнiм часом, незважаючи на успiхи в економiчному розвитку села, суттеве полiпшення постачання продовольства в обласному центрi та кроки назустрiч у нормалiзацii вiдносин мiж Соцiалiстичною Республiкою Украiни i ЗУР, до яких з повним правом можна вiднести й нещодавне придбання комп’ютерного томографа для Ровенського лiкувально-санiтарного управлiння, з боку певних кiл Захiдноi Украiни, й зокрема окупованого Захiдного сектора мiста Ровно, чиняться незрозумiлi, часом i вiдверто провокацiйнi кроки в зовсiм протилежному напрямку. Яскравим свiдченням цього була поява торiк в одному з реакцiйних львiвських видавництв книги авторства Шлойми Ецiрвана „Стiна“. Цей, з дозволу сказати, „роман“ аж цвиркае злобою та домислами, направленими на зруйнування атмосфери стабiльностi й добросусiдства, досягнутоi мiж двома сусiднiми державами». (Вигуки «Ганьба!», загальне обурення в залi.) «Тож сьогоднi усi ми повиннi з усiею вiдповiдальнiстю сказати наше рiшуче „нi“ подiбним ворожим проявам та спробам звести нанiвець тi нашi спроби нормалiзацii наших стосункiв, якi безперечно й беззаперечно залишаються нашою внутрiшньою справою, рiвно ж як i права людини та свобода слова, про яку так багато полюбляють побалакати псевдозахисники прав людини з Заходу, водночас навмисно не помiчаючи у себе пiд носом грубого нехтування правами трудящого народу, – зазначив далi товариш Т. П. Манасенко. – Ми, трудящi соцiалiстичного Ровно, повиннi з усiею вiдповiдальнiстю дати гiдну гнiвну вiдсiч будь-яким спробам вбити клин мiж двома частинами роздiленого украiнського народу. Таким, як Ецiрван, та iхнiм опусам знайдеться належне мiсце на смiтнику iсторii, котра, як вiдомо, всiх розсудить i кожному дасть належну оцiнку згiдно iз справедливими законами дiалектики й матерiалiзму. Ецiрвани минущi, а народ Соцiалiстичноi Украiни, який будуе свое свiтле майбуття, – цей народ вiчний», – такими словами закiнчив свою доповiдь перший секретар обласного комiтету КП СРУ. Доповiдь неодноразово переривалась i супроводжувалася бурхливими оплесками аудиторii, вигуками схвалення й цiлковитоi пiдтримки.
Думки, висловленi в доповiдi товариша Т. П. Манасенка, продовжив i розвинув у своему виступi Правчук Микола Павлович, секретар обкому КП СРУ з iдеологiчних питань, кандидат фiлософських наук. Вiн, зокрема, сказав: «Сьогодення несе нам чимало випробувань, передусiм у галузях економiки, змiцнення й розбудови народногосподарського комплексу, пiдвищення якостi забезпечення трудящих продуктами й товарами першоi необхiдностi, скорочення термiнiв житлового та промислового будiвництва. За пiдсумками третього кварталу цього року Ровенська область мае впевнено ввiйти у двадцятку провiдних економiчних регiонiв СРУ. На жаль, у цей складний час не обходиться i без певних ексцесiв, зокрема на фронтi iдеологiчному. Так, наприклад, останнiм часом в обласному центрi й рядi райцентрiв областi незначна кiлькiсть несвiдомих громадян, переважно з числа незрiлоi молодi та iнтелiгенцii, потрапивши пiд вплив опусiв Ецiрвана i йому подiбних „лiтераторiв“, втрачають будiвничий ентузiазм i натхнення, починають ставити пiд сумнiв ряд наших досягнень, заражаються хворобою нездорового скептицизму. Тому ми всi повиннi ще бiльше працювати в напрямку якнайретельнiшого донесення наших iдеологiчних норм i вимог до кожного ровенчанина, грунтовно проробляючи на партiйних зборах i зборах трудових колективiв матерiали останнього партiйного з’iзду, теоретично-методичнi працi керiвникiв партii та уряду й зокрема – книгу Т. П. Панасенка „Ровенщина: шлях у майбуття“, в якiй у стислому, сконцентрованому виглядi викладено плани й накреслено шляхи нашого подальшого розвитку, шляхи до розбудови й процвiтання нашого древнього полiського краю».
Кибукевич Уляна Йосипiвна, доярка-ланкова колгоспу iм. Джамбула, с. Старе Село Рокитнiвського району, розпочала свiй виступ словами: «Я мати. У мене пiдростають четверо дiтей – двое хлопчикiв i двое дiвчаток. І тому менi страшно навiть подумати, що колись iм до рук можуть потрапити опуси псевдописьменника Ецiрвана iз Захiдного сектора мiста Ровно. Такi книги можуть тiльки нести зло, сiяти ворожнечу, розпалювати мiж людьми найстрашнiшi вiдносини, сповненi злоби i кривавого людиноненависництва. Я не читала цих книг, але закликаю всiх присутнiх зробити все можливе, все, що у iхнiх силах, щоб оборонити пiдростаюче поколiння вiд „шедеврiв“ подiбного роду. Описанi в таких книгах вимисленi подii, викривленi взаемини мiж людьми нiчому хорошому не вчать. Вони лише штовхають людину на слизьку дорiжку легкоi наживи, на шлях виродження й повноi деградацii особистостi. Та Ецiрвани лютяться даремно, i марними е iхнi жалюгiднi спроби посiяти мiж нами зерна ворожнечi – народ Соцiалiстичноi Украiни впевнено торуе шлях у свiтле майбуття. Як говорять мудрi люди, собака бреше, вiтер носить. А нам свое робить, як писав поет трудящих i пригноблених Максим Тадейович Рильський,» – такими словами закiнчила свiй виступ доярка-ланкова У. Й. Кибукевич.
Янтарьов-Бернштейн Самiйло Авраамович, викладач кафедри прикладноi астрономii Ровенського iнституту iнженерiв водного господарства, вiдзначив, що прогресивна трудова iнтелiгенцiя обласного центру одностайно пiдтримуе боротьбу з аморальними проявами в сучаснiй лiтературi. «Роман Ецiрвана „Стiна“ – це виклик усiм нам, це ляпас, це плювок у найсвятiше. Ецiрван зробив предметом свого роману наше мiсто, показавши його у викривленому i спотвореному виглядi, одягнувши собi на очi щонайчорнiшi окуляри. Але що найгiрше – вiн намагаеться такi самi окуляри одягти й на очi читачевi, примусити його дивитися на рiдне мiсто його, Ецiрвановими очима. Ецiрван – безбатченко, який вилив вiдро помиiв на найсвятiше, що е в серцi кожного ровенчанина, на рiдне мiсто. А це наше мiсто, мiсто орденоносне, мiсто, овiяне легендами партизанських часiв, мiсто, яке навiть у роздiленому станi, з вини агресивних кiл Заходу, все ж залишаеться мiстом будiвничих i трударiв, мiстом молодi i студентiв, мiстом весни. Ецiрван же змалював його мiстом бруду й непотребу. Що ж, кожен бачить те, чого вартий сам. І ця його жалюгiдна книжечка припаде пилюкою на смiтнику, куди ii вiднесуть грядущi поколiння ровенчан. Без слiду кане в минуле, як i жалюгiднi намагання деяких псевдодiячiв спродати наше мiсто оптом i вроздрiб захiдним урановим магнатам та iншим грошовим мiшкам за жалюгiдну жменьку срiбнякiв-доларiв».
Васькевич Василь Васильович, слюсар-наладчик гарячого селiтряного цеху виробничого об’еднання «Азот», делегат ХХХІ з’iзду КП СРУ: «Пiд час робочих засiдань останнього партiйного з’iзду в Киевi багато говорилося про той вплив, який намагаються закорiнити, змiцнити й закрiпити „панове“ iз Захiдноi Украiни на територii Украiни соцiалiстичноi. Роздiлений силомiць, украiнський народ прагне нового возз’еднання, нового Переяслава. Але не всi на Заходi хочуть цього возз’еднання. Знаходяться там i людцi, якi його панiчно бояться, запродавшись з потрохами й бебехами фiнансовим магнатам Уолл-стриту. Саме до таких людцiв i належить „письменник“ Шлойма Ецiрван, який, народившись у нашому мiстi, вигодований хлiбом, вирощеним трударями Ровенщини, вчинив не просто аморальний вчинок, а сягнув глибин аморальностi, надряпавши й випустивши у свiт свою книгу „Стiна“. Ецiрван вчинив гiрше за свиню. Вiн у прямому й переносному значеннi цих слiв нагидив там, де iсть i живе, в рiдних стiнах, у рiдному мiстi. Його опус недаремно заборонений до розповсюдження в Ровно й на усiй територii СРУ. Ця книга злочинна, а злочиннi книги, так само, як i злочинних людей, слiд iзолювати вiд суспiльства, аби вони не завдали йому iще бiльшоi шкоди».
Зубчук Трохим Дормидонтович, вiдповiдальний секретар i голова Ровенського вiддiлення Спiлки письменникiв СРУ, в своему виступi вiдзначив, що завданням лiтератора у наш час повинна бути безперервна, безперестанна боротьба за мир, чого аж нiяк не видно у творах так званого письменника Ш. Ецiрвана, що проживае в Захiдному, окупованому, секторi м. Ровно. Його раннi вiршi та п’еси створювали помилкове враження, нiбито в лiтературу прийшов новий, непересiчний автор з власним стилем, власним голосом. Але поступово це враження змiнилося iншим – в лiтературу прийшов професiйний очорнювач, цинiчний висмiювач найсвятiших для нашоi людини понять. Його справжне, хиже, звiряче обличчя ми зумiли розгледiти лише пiсля насильницького роздiлення нашого мiста. Оселившись у Захiдному, окупованому секторi, Ецiрван неначе зумисно помiчае в нашому життi лише прикрi, недостойнi змальовування моменти й насолоджуеться, фiксуючи iх на сторiнках своiх творiнь, смакуючи iх. Вiн також робить псевдофiлософськi узагальнення, хитро пересмикуючи та жонглюючи етичними поняттями й моральними цiнностями, оспiвуючи примарнi свободи буржуазного суспiльства, якi наяву е лише ефемерними мiражами, витвореними продажними писаками-кухарчуками на iдеологiчнiй кухнi дядька Сема. Тому завданням кожного члена оновленоi Спiлки письменникiв СРУ е створення таких вiршiв, романiв та повiстей, якi були б належною вiдповiддю творiнням Ецiрвана та йому подiбних, якi б переконливо та аргументовано доводили читачевi переваги соцiалiстичного способу життя над капiталiстичними псевдоцiнностями на кшталт «вiльного пiдприемництва» й «свободи сексу». В битвi за читача нам, письменникам Ровенщини, вiдступати нiкуди. Але ми неодмiнно переможемо в цiй битвi, бо на нашому боцi правда, а вона, як вiдомо, – запорука перемоги.
Комсомолець Олесь Фiалко (Баранюк), студент педагогiчного училища, початкуючий поет, сказав з трибуни партiйного пленуму: «Сьогоднi вдень я цiлком випадково ознайомився зi Шлоймою Ецiрваном особисто. Не стану приховувати, що до цього я помилково перебував пiд враженням його попередньоi творчостi й навiть почасти пропагував ii в колi своiх однолiткiв, що зараз мушу визнати як прикру й неприпустиму помилку. Та пiсля того, як старшi товаришi пояснили менi глибоко згубну неприпустимiсть такого знайомства й такого ставлення до творчостi Ш. Ецiрвана, я створив вiрша, якого зараз хотiв би зачитати з цiеi високоi трибуни. Епiграфом до цього свого вiрша я взяв поетичнi рядки вiдомого росiйського поета „Моцарт отечества не выбирает“, якi гранично яскраво вiдображають iдею, котру я хотiв висловити у своему вiршi:
Ми, молодi, ми думали – ви Моцарт.
Ми, молодi, ми думали – ви можете.
Ми думали про вас, що ви…
А ви…
Тепер дивуюсь я – як ваш холодний мозок
Не витече крiзь вуха з голови?» (Оплески в залi.)
Виступом молодого поета закiнчилась офiцiйна частина вiдкритого пленуму обласного комiтету КП СРУ.
* * *
«Взагалi-то мозок, щоб витекти з голови, та ще й крiзь вуха, мусить бути гарячим, розплавленим… – подумки вiдзначив Шлойма, вже краем вуха дослуховуючи виступ молодого поета i переповнюючись до нього незрозумiлою сумiшшю двох почуттiв – вiдрази та симпатii. – Далеко пiде, скурвий син, якщо за пару годин i вiршика склепав, i орiентацiю помiняв!..» У цей час Самчук, який з’явився з бокових дверей зовсiм поряд з першим рядом, самими тiльки очима виразно показав письменниковi, що слiд iти за ним, i то без жодних фокусiв…
Навздогiн йому в залi пролунало оголошення, яке зробив головуючий, схилившися до мiкрофона на столi президii:
– Прохання не розходитися! Зараз оголошуеться перерва на десять-п’ятнадцять хвилин, пiд час якоi ви можете вiдвiдати буфет на другому поверсi, де у продаж поступила вода «Пепсiкола-Байкал» виробництва Здолбунiвськоi фабрики продтоварiв. По запрошеннях ви можете отоваритися з розрахунку один лiтр на одне лице. Потiм прохання до всiх повернутися до зали. Другим вiддiленням нашого засiдання буде урочистий концерт, на якому перед вами виступить капела слiпих бандуристiв музично-педагогiчного факультету Ровенського педiнституту, танцювальний ансамбль «Дiти Чорнобиля» мiського Палацу пiонерiв, вокальний квартет спiвакiв-солiстiв обласного управлiння культури та iншi творчi колективи обласного центру. По закiнченнi концерту мае бути прийнята колективна резолюцiя нашого пленуму, голосування проводитиметься запрошеннями, оскiльки тут серед нас е чимало безпартiйних, якi не можуть голосувати партквитками. Тому особливе прохання – бути уважними й не губити запрошень!
Папка з рукописом Степаниди Добромолець робилася все важчою й важчою. Ецiрван перекинув ii з руки в руку. «Що ж за шедевра створила стара? Добре, пiзнiше зазирну, поцiкавлюся». Шлойма взяв папку пiд пахву й притис лiктем до боку. Хотiлося палити, але зупинитись не видавалося можливим. Його провожатий швидко крокував попереду паркетним коридором, зрiдка озираючись.
– Сте-е-епом! Сте-епом! Йшли у бiй солда-а-ати! – ревнув у котрiйсь iз бiчних кiмнат жiночий хор. Двi цицькатi хористки у вишиванках i довгих чорних спiдницях, перемовляючись, пробiгли коридором, проминувши Самчука й Ецiрвана, i щезли за жовтими полiрованими дверима. Червоно-зелена килимова дорiжка, звиваючись коридорами, вела Шлойму в незнанi надра Дому полiтичноi роботи.
* * *
А Дiм полiтичноi роботи виявився не просто чималим, а майже безмежним у своему внутрiшньому просторi, що людину з вищою технiчною освiтою, яка читала замолоду журнали «Техника молодёжи» i «Знание – сила», певно, наштовхнуло б на думку про iснування четвертого вимiру. Насправдi ж десь у глибинах своiх, пiсля ряду слiпих безвiконних галерей вiн непомiтно переходив у примiщення власне обкому, яке було набагато бiльшим, принаймнi iззовнi. Нарештi пiсля спускiв i пiдйомiв численними сходами, вкритими червоно-зеленими й зелено-червоними килимовими дорiжками, яких Шлойма вже не спромiгся порахувати, збившись мiж п’ятим i шостим сходовими прольотами, його ввели крiзь красивi рiзьбленi дверi до простороi кiмнати з темно-вишневими оксамитовими шторами на вiкнах, вiд яких аж до пiдлоги змiiлись м’якi золотистi китицi. У глибинi кiмнати, бiля останнього вiкна синьо свiтився екран комп’ютера, i плечиста чоловiча постать, схилившись, чаклувала над клавiатурою. Але спереду, ближче до центру кiмнати, бiля круглого рiзьбленого столика, заставленого всякими наiдками та напитками, сидiв у зручному широкому крiслi-гойдалцi, закинувши лiву ногу на праву тiею знаменитою позою-«четвiркою», за якою нiмцi в роки Другоi свiтовоi майже безпомильно вираховували в своему тилу американських шпигунiв, сам перший секретар обкому КП СРУ Тарас Панасович Манасенко. Поверх темного костюма на плечi першого секретаря був накинутий лискучий шовковий схiдний халат, розшитий синiми й червоними перцями, отороченими золотим.
