скачать книгу бесплатно
Нинi влада на мiсцях iнодi й сама до кiнця не розумiе, звiдки у неi з’явилося стiльки грошей у бюджетах. Але ми розумiемо, що все це за рахунок ПДФО. Саме з цiеi причини ми навчали пiдприемцiв працювати у ProZorro. Почавши робити це ранiше за всiх, ми здобули велику перевагу: 120 мiльярдiв гривень, заробленi за рахунок держзамовлень пiдприемствами нашоi областi, – це i е результат нашоi роботи. Кожний десятий пiдприемець, зареестрований у ProZorro, родом з нашоi областi. І що нас тiшить найбiльше – поки багато хто говорить про iнвестицiйний клiмат, ми спровокували розвиток iснуючих компанiй i створення нових.
Коли держава пiдiгрiвае ринок, вкладаючи в нього кошти не через друкарський верстат, а через систему держзакупiвель ProZorro, тодi цi грошi йдуть приватним компанiям. Нам як обласнiй адмiнiстрацii байдуже, кому вони дiстануться. Нам важливо, щоб у компанiях були штатнi спiвробiтники, бiлi зарплати i, звичайно ж, досвiд. І тому ми щороку пiдвищуемо квалiфiкацiйнi вимоги до пiдрядникiв.
Для нас система ProZorro – це ефективний iнструмент вiдбору пiдрядникiв i постачальникiв одразу за кiлькома параметрами, крiм цiнового. Вiн дае нам змогу вiдсiкти вiдвертих аферистiв. Роблячи все прозоро, ми залучаемо приватнi й чеснi компанii до роботи з державою.
Але заперечення i протидiя чиновникiв, якi не хочуть переходити на ProZorro, – не едине, з чим ми зiткнулися, впроваджуючи цю систему. Була ще протидiя з боку багаторiчних постачальникiв товарiв i послуг державi.
Одне iз «заперечень» повторювалося на кожному семiнарi з ProZorro i на кожнiй зустрiчi з ними.
Суть цього заперечення: закупiвлю, яка завжди була моею (ПП), раптом почали вигравати iншi компанii, вони дають цiну нижчу, а звiдки ви знаете, що в них нормальна якiсть, захистiть мене; нормальноi якостi за цiною нижчою, нiж даю я, бути не може, я й так практично в нуль працюю. А-а-а-а-а, порятуйте мене!
Крiм iншого, правильне i якiсне приймання будь-якого товару – це окрема проблема i завдання, що вимагае iнших пiдходiв незалежно вiд того, через ProZorro закуплено товар або послугу чи нi. Ранiше ОДА взагалi питаннями якостi не цiкавилася. Тепер – цiкавиться.
Будь-якiй людинi, що поставила нам подiбне «запитання», ми завжди говорили таке:
1. Ви все життя вигравали тi самi тендери за якимось окремо взятим товаром, кулуарно домовляючись iз конкретним чиновником. Окреме питання – що саме i якоi якостi ви поставляли i як у вас це приймали. Оскiльки закупiвлi дотендернi, то ваш знайомий чиновник сам вирiшував, у кого купити, i завжди купував у вас. У ту мить, коли ми змусили органiзацii купувати через ProZorro, iнформацiя про торги потрапила у вiдкритий доступ, i торги з купiвлi «у монопольного постачальника», тобто у вас, перетворилися на редукцiон на зниження цiни, де раптом несподiвано для вас виявилися ще й iншi учасники.
2. Ви усвiдомили, що це ринок i що на ньому е конкуренцiя. А ваша цiна – не найконкурентоздатнiша. Усвiдомили, що «вдячнiсть» або «стимулювання» чиновника вже не е необхiдним для перемоги чинником.
3. У той самий час держава, точнiше, найпрогресивнiшi ii представники, також усвiдомили, що цiна, за якою останнi кiлька рокiв товар поставляли ви, завищена, що iснують iншi компанii, готовi поставляти те саме, але за нижчою цiною.
4. Очевидно, засмутившись i усвiдомивши, що халява скiнчилася, ви мали б зрозумiти, що одночасно з втратою гарантованого покупця, з яким ви «грали» багато рокiв, у вас з’являеться можливiсть брати участь в аналогiчних тендерах у межах усiеi краiни. Пропонувати товар, наприклад, мiнiстерствам, що також проводять закупiвлi через ProZorro, а не тiльки двом-трьом лiкарням чи школам в однiй областi.
5. Також ви мали б усвiдомити, що з вашим цiноутворенням треба щось робити. Тому що…
6. Якщо е хтось, хто робить постачання з такою ж якiстю, але за нижчою цiною, виходить, вiн, користуючись маркетинговим термiном з однiеi староi, втiм, досi актуальноi книги, «диференцiйований за витратами».
7. Держава не зобов’язана нiчого у вас купувати просто тому, що вам так хочеться. Це ваш бiзнес, i вiдповiдальнi за нього ви, а не держава.
8. Держава – це такий же звичайний замовник, як i ваша компанiя чи ви особисто, коли ви щось купуете. Вона теж хоче придбати товар належноi якостi за мiнiмальною цiною. Як i ви.
Це ринок. Це конкуренцiя. Неефективному бiзнесу буде важко. Але рiшення про перемогу за рахунок стимулювання окремо взятого чиновника не буде. У Днiпропетровськiй ОДА – точно.
Для нас залишаеться важливою якiсть робiт, якi виконують пiдрядники-переможцi. У нас iснуе технагляд, забезпечений обладнанням, наприклад, тепловiзорами, iнструментами для визначення щiльностi бетону i витокiв тепла у будiвлях шкiл, садкiв тощо. Вiн мае мапу об’ектiв i щодня перевiряе споруджуванi об’екти в усiй областi, вiдстежуючи всi стадii будiвництва. Кожна така перевiрка народжуе звiт, який завжди доступний керiвнику областi й усiм, вiдповiдальним за будiвництво.
Кожен такий звiт доводиться в щотижневому режимi кожному пiдрядниковi й видаеться план усунення дефектiв.
Тут знову може виникнути запитання: навiщо нам усе це? По-перше, ми зацiкавленi, щоб усе робилося якiсно i вiдповiдно до проекту, щоб жодна копiйка бюджетних коштiв не пропала марно. По-друге, це простiше, нiж потiм розбиратися з кримiнальними справами у зв’язку з порушеннями з боку пiдрядникiв. По-трете, так ми боремося не з наслiдками поганоi роботи, а з причинами. Нам легше контролювати хiд будiвництва щотижня, вловити, коли воно пiшло не так, зупинити i змусити переробити, нiж потiм розбирати всю будiвлю i з’ясовувати з правоохоронцями. Нарештi, нам не однаково.
Ми кажемо пiдрядникам, що з нами краще не грати в хованки, що коли вони виграли тендер на 30 мiльйонiв i вважають, що вже заробили, то вони помиляються. І, контролюючи пiдрядникiв, ми вчимося, ми знаходимо якiсь рiшення, якi застосовуемо на iнших об’ектах або вiдмовляемося вiд них, шукаемо iншi.
Мiсцевi архiтектори на наше замовлення створили кiлька проектiв шкiл i дитячих садкiв. І, замовляючи iм цi проекти, ми не хотiли отримати просто красивий малюнок та й годi, ми також просили продумати, з яких матерiалiв доведеться будувати. Наприклад, у нас е дуже багато шкiл, на якi пiсля утеплення можна монтувати навiснi фасади, а не фарбувати iх. Такий фасад вентилюеться, довго служить, на нього е багаторiчна гарантiя, i вигляд вiн мае сучасний. І ми знайшли в областi один завод, який такi фасади виробляе.
Зустрiлися з його власником: «Якщо ти даси гарну якiсть за розумною цiною, то у тебе пiдрядники закуповуватимуть твоi фасади для тисячi шкiл регiону. Просто тому, що ти единий виробник в областi i за рахунок логiстики у тебе найнижча цiна. Усi пiдрядники автоматом купуватимуть у тебе. Просто дай iм швидкiсть i якiсть. Все». Вiн погодився. Ми почали робити школи. Але в якийсь момент власник заводу, вiдчувши, що у нього таки «бiнго», змiнив технологiю i почав поставляти брак. А оскiльки вiн зобов’язався гарантувати якiсть, фасади довелося переробляти, i це уповiльнило темпи будiвництва.
Нашi пiдрядники ще помучилися з ним деякий час, а потiм вирiшили вiдкрити два своi мiнiзаводи з виробництва фасадних панелей.
Жаднiсть породжуе бiднiсть. Насправдi iсторiй, коли люди намагалися таким чином заощадити за рахунок платникiв податкiв, чимало. Тому з кожним пiдрядником у нас е договiр про гарантii, тому у нас суворий технагляд.
Якось нашi експерти приiхали в дитячий садок i увiмкнули тепловiзори. За договором з пiдрядником пiдлога мала бути з пiдiгрiвом. Але тепловiзор цього не побачив. Ми змусили розкрити пiдлоги в садочку i зробити iх теплими, як i домовлялися.
Мiльярд евро, спрямований приватним компанiям, а не всiляким збитковим комунальним пiдприемствам, перетворюеться на ще бiльшi суми завдяки тому, що роботу отримують сумiжнi галузi.
Частину грошей з того мiльярда евро ми отримуемо назад до бюджету у виглядi податкiв, якi знову скеровуемо на розвиток. Усе просто.
Нинi у нас в областi працюе багато дорожньо-будiвельних компанiй. Одна з них та, якiй турецький пiдроздiл Ford дав статус дилера. Чому? Бо вона кiлька рокiв поспiль закуповувала по 200–300 вантажiвок – бiльше, нiж звичайнi дилери в Украiнi. Завод вiдвантажував машини iй безпосередньо. Статус дилера дозволив компанii користуватися вiдповiдними знижками й вiдкрити власну ремонтну базу. Ця компанiя вже iнвестувала близько 1 млрд гривень у нашу область, тобто вона прийшла надовго. Це показник того, що приватний бiзнес вiрить в нас.
Тепер ми вже не регулюемо використання ProZorro, цей процес вiдбуваеться автоматично – 100 % закупiвель вiдбуваються в цiй системi. Але в нас дiе власна система монiторингу, це монiторинг з боку громадськоi органiзацii, з якою ми досi спiвпрацюемо. І це один з рiдкiсних прикладiв плiдноi взаемодii влади й громадськоi органiзацii. Але все-таки найприемнiше для нас – знати, що у нас почали зростати великi компанii.
Якось ми приiхали до одного iз сiл i побачили на будiвельному майданчику новий баштовий кран. Баштовий кран у селi на будiвництвi нового корпусу сiльськоi школи з обсерваторiею! Такого тут не було нiколи.
Ми зателефонували пiдряднику й запитали: «Ви що – кран купили?» Вiн каже: «Я купив два крани». Просто вiн розумiе, якi обсяги робiт його чекають найближчими роками. У нього з’явилася можливiсть планувати й iнвестувати. Вiн упевнений, що ОДА iнвестуватиме в будiвництво.
Іншого разу ми зiбралися на регулярну нараду з дорожнiми компанiями i просто розмовляли – про поточнi роботи, iхню якiсть, плани на майбутне. У нас е така традицiя: без камер i преси збиратися й обговорювати проблеми i дiлитися досвiдом, адже, по сутi, будь-який державний орган виконуе сервiсну функцiю стосовно бiзнесу, повинен йому допомагати i робити все, щоб бiзнесу було комфортно працювати – у кого яка технологiя як спрацювала, у кого якi проблеми з контролюючими органами, хто на кого тисне, хто яких помилок у роботi припустився i чому i т. д. Пiд час розмови спливла тема зарплат. І шляховики сказали, що нинi не проблема людинi з добрими навичками заробляти 1 000 евро на мiсяць. Але той, хто звик не працювати, а вiдбувати час, вилiтае з роботи вже за тиждень.
Щороку, видiляючи з обласного бюджету сотнi мiльйонiв гривень на новi дороги в областi (у 2018 роцi сума вже була 1,3 мiльярда гривень, i це без урахування Дорожнього Фонду та Укравтодору), ми змушували дорожньо-будiвельнi компанii зростати шаленими темпами, iнвестувати в технiку, технологii й людей.
Так от, iнвестицii в людей виявилися найскладнiшими. Охочi отримувати 1000 евро е. Охочих для цього вкалувати – практично немае.
Траплялося сотнi разiв, коли новий працiвник приходив у дорожню компанiю, працював два-три днi у бойовому режимi, а потiм починав ухилятися, гнати брак i симулювати недоумство.
Вкладений нами мiльярд евро створив новi робочi мiсця. Цей мiльярд пiдняв зарплати, i тепер немае сенсу багатьом квалiфiкованим робiтникам виiжджати на заробiтки до iнших краiн. Хочеш працювати? Готовий вчитися? Зароблятимеш непоганi грошi i при цьому житимеш вдома зi своею родиною, а не за кордоном, i спатимеш не в общазi на двоярусному лiжку, а у своему власному.
Нашi мiсцевi роботодавцi зрозумiли: якщо вони пiдвищать зарплати до рiвня польських, то зможуть найняти фахiвцiв, якi звикли iздити на заробiтки до Польщi та iнших краiн. Але роботодавцi хочуть i вiддачi, як у Польщi.
Випадково хтось зi шляховикiв узяв на роботу групу чоловiкiв, якi вже повернулися з Польщi. Тi з подивом дiзналися, що вдома теж нормально платять. Але цi чоловiки вже знали, що треба й працювати, як у Польщi, тодi й заробiтки вдома будуть такими ж.
Ось так випадково ми виявили багатьох людей, уже готових вкалувати й отримувати за це нормальнi зарплати.
Якось одна з дорожнiх компанiй пiшла до фiрм, що займаються працевлаштуванням наших робiтникiв за кордоном, i сказала: «Хлопцi, вам вiдтепер платитимемо за працiвникiв, яких ви працевлаштовували в Європi. Повернiть iх додому i заробите ще бiльше».
На практицi такi фiрми втрачають своiх клiентiв пiсля першоi ж iх вiдправки на роботу до ЄС, бо далi працiвники можуть уже впоратися й самi. Нашi компанii готовi платити хедхантерам за кожного з них, i таким чином хантери заробляли б на одному клiентовi двiчi: виряджаючи iх за кордон i працевлаштовуючи потiм у Днiпропетровськiй областi. Тож нашi «заробiтчани», розумiючи, що вдома можна заробляти так само, як у Європi, вважають за краще нiкуди наступного разу не iхати.
Крiм того, iхня цiннiсть у тому, що там вони навченi: необхiдно працювати багато i якiсно. Тут вiд них вимагають те саме, й до того ж вони будують свою власну краiну.
Водночас над самою компанiею нависае ОДА i вимагае дотримання термiнiв i стандартiв якостi.
І якщо вiдмотати час назад, то виявиться, що все це почалося саме з ProZorro.
Зростання дiловоi активностi, спровоковане, у тому числi, й ОДА. І не запитуйте мене, чому це вдалося Резнiченковi з його Командою, а деяким iншим – нi. Стартовi умови в усiх були однаковими.
Зростання показали навiть тi галузi, яких ми майже не торкалися. Наприклад, сiльське господарство.
Наш пiдхiд був простий – держава не повинна нiкуди втручатися i нав’язувати себе. Усе, що може працювати без держави з ii iнiцiативами, так i мае працювати.
Днiпропетровська область – едина в краiнi, яка протягом 2016–2018 рокiв постiйно нарощувала обсяги випуску сiльськогосподарськоi продукцii на 3–7 %. Щороку! Але ж ми не найаграрнiша область! І ми – перша обласна адмiнiстрацiя, яка взагалi не чiпае сiльське господарство, як це було заведено ранiше. Точнiше, ми надаемо йому нашу пiдтримку на будь-якому рiвнi: у стосунках з Держкомземом, з правоохоронцями, у боротьбi з рейдерами. Але це все. Ми не вчимо аграрiiв, як iм жити. Вони знають про це краще за будь-якого чиновника.
Єдине, що ми запитуемо у наших фермерiв, – чим допомогти? Ввести в експлуатацiю збудований ними елеватор? Допомогти iз землею на будiвництво ще одного? Вибити в Мiнiстерствi iнфраструктури дозволи на проiзд? Придумати, як отримати дозволи на проiзд негабаритноi технiки на три мiсяцi, а не на добу? Збудувати нову школу в селi, зробити дорогу до iхньоi бази? Ось чого ми бажали б для сiльського господарства.
