banner banner banner
Гордовита пара
Гордовита пара
Оценить:
Рейтинг: 0

Полная версия:

Гордовита пара

скачать книгу бесплатно

Гордовита пара
Пантелеймон Кулiш

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Гордовита пара» Пантелеймона Кулiша – це оповiдання про нещасливу долю молодоi дiвчини, яка закохалася у хлопця, але вiн посватався до iншоi. Для твору характерна жива народна мова, фольклорний колорит. Оповiдання «Гордовита пара» е одним з найвiдомiших творiв малоi прози письменника поруч з такими як «Орися», «Циган», «Дiвоче серце» тощо.

ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ

ГОРДОВИТА ПАРА

(Бабусине оповiдання)

І

Снiгом вiконечко наше забило… Завiрюха… Як то нашим тепер серед шляху? Ростiть скорiйш, хлоп'ята, на пiдмогу татусевi. І матерi нема щось довго з рiчки. Ростiть, ростiть, дiвчаточка! Добре сидiти в теплому запiчку за старими головами… А як я осталась на свiтi малою сиротиною – всякоi нужди дознала. Яка то, боже мiй, давня давнина, а коротенький час дiвоцький наче менi вчора змигнувсь… Тепер, що нi почую, забуваю, а крiзь тi молодощi дивлюсь у давнину, наче крiзь воду прозiрну. Так, як оце ви обсiли мою куделю, – щоб були здоровенькi,– так було й я зимою граюсь ляльками при своiй бабусi… Дай iй, господи, всi митарства пройти та й не зупинитись!

Древня була моя бабуся-покiйничка, – ще то з тих старосвiтських людей, що шведчину й усякi невпокоi козацькi своiми очима бачили. Тодi, дiточки, на Вкраiнi велось не по-нашому. Що страшно, то страшно було слухати, а серце линуло голубом у ту старовину невпокiйну. Козаки були козаками, дiтоньки – одно слово: скрiзь пахло волею; земля була розкiшна; риби в водi, звiря в гаях – аби охота ловити; i трави були буйнiшi; здаеться, й сонце сiяло краще на святому небовi,– далебi, дiтки! Тим-то й бабуся-покiйничка було каже: “Не стае, не стае, моя дитино, таких дiвчат i козакiв на Вкраiнi, як за мого були дiвування”.

II

Найчастiйш було споминае про Марусю Ковбанiвну, що такоi краси, каже, i свiт настав – не бувало. Я, каже, була ще пiдлiтком, то менi ii коло церкви показували здалеку. До неi й приступити, каже, було страшно; така велична. Кунтуш на iй – самi златоглави, коралi на iй – усi в дукачах. Давнього була роду козацького Маруся Ковбанiвна, – то нiхто не вбереться краще ii мiж люде. І козаки-молодики ii жахались, не то що. Очима поводить – наче душу з тебе виймае: все б iй розказав, не потаiв би й грiха перед нею. Владична, справдi, каже, владична була краса в Ковбанiвни.