скачать книгу бесплатно
Не судилось
Михайло Старицький
ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Не судилось» Михайла Старицького – соцiально-психологiчна п’еса, в якiй автор порушуе тему протиставлення панського болота i чесних селян***. Кохання щироi селянки Катрi i панича Михайла обертаеться трагедiею, конфлiкт iснуе також i мiж батьком Михайла та сiльською громадою. Найвiдомiшими творами автора е «Талан», «За двома зайцями», «Ой не ходи, Грицю», «Маруся Богуславка», «Молодость Мазепы», «Облога Бушi». Михайло Старицький увiйшов в лiтературний процес як талановитий письменник, майстер соцiально-психологiчних та гумористичних творiв.
Михайло Старицький
НЕ СУДИЛОСЬ
Драма в 5 дiях
Високоповажному артистовi
Миколi Карповичу Садовському присвячуе автор
ДІЙОВІ ЛЮДЕ
Іван Андрiйович Ляшенко – 60 лiт, багатий пан, але зовсiм простий; iначе говорить не може, як по-украiнськи.
Анна Петрiвна – 40 лiт, його жiнка; закида часом по-украiнськи, моди ради.
Николай Степанович Белохвостов – кузен Ляшенчихи, 30 лiт; фатуватий.
Зiзi – дочка Ляшенкiв; манiрне дiвча, 13 лiт.
Михайло – син iх, 22-х лiт, студент; чистюк i джигун.
Павло Чубань – його товариш, 25 лiт; уже лiкар. Бiдна одiж.
Жозефiна – швейцарка, учителька.
Катря Дзвонарiвна – дiвчина молода, селянка.
Горпина Дзвонариха – ii мати, недужа й слаба.
Дмитро Ковбань – парубок, годованець Дзвонарiв.
Пашка – подруга Катрi.
Степанида – покритка, п'яничка й плетуха.
Шльома – жид, орендар.
Харлампiй – старий лакей.
Аннушка – покоiвка; вертка на всi заставки.
Селяне, соцькi, Парубки, Дiвчата, дворовi.
Дiеться на правiм березi Днiпра, з початку 60-х рокiв.
Мiж 1-ю i 2-ю дiею мина два тижнi; мiж 2-ю i 3-ю – мiсяць; мiж 3-ю i 4-ю – два мiсяцi.
ДІЯ ПЕРША
Панський садок. Налiво вiд слухачiв – стiна офiцини; вiкна й дверi з ганком виходять в садок. Направо чверть кону впродовж огороджено барканом з хвiрткою; за барканом – вулиця. Просто – дорiжки, луговина, дерева; мiж дерев далi блищить став, а з-за його визира панський будинок.
ВИХІД І
Михайло, розкiшне по-украiнськи одягнений, лежить без жупана; далi на луговинi Жозефiна i Зiзi гуляють в м'яча.
Михайло(курить сигару). Славно покачатись на травi пiсля купання i затягтись сигарою! Чорт його зна, якось мене лiнощi обсiли: сьогоднi уже й до школи не пiшов. (Потягаеться). Та з цiею дрiбнотою нудно й воловодитись… тiльки Павло й зможе!
Голоси(за вiкном). Ос-са! Рос-са! Кос-са! Нос-са!
Павло(за вiкном). Ну, тепер разом, швидче, не зупиняючись.
Голоси(за вiкном). Оса! Роса! Коса! Носа!
Михайло. Товчи, товчи! А я полежу та понiжусь: тут у холодку так славно! Вiтрець подиха; пахощами якимись тягне, – здаеться, липа розцвiла. Читати навiть не хочеться: отак би лежав, затопивши очi у те сине море блакитi, та зорив би за хмариною.
Зiзi(здалека). Тiбора! Тiбора! Пiль!!
Жозефiна. Ту-бо! Ту-бо! Laissez non mouchojr[1 - Лишiть мою хустку (франц.)].. Вi не карош!
Зiзi. Ха-ха-ха-ха!! Пиль, пиль! Рви его, рви!
Жозефiна. Вi не рвi!
Михайло. Не руш собаки! Лиши менi зараз!
Зiзi. Так й послушала! Тибора, иси, иси! (Бiга, трiпле платок, а собака рве).
Михайло. Лиши, кажу! А то встану та вуха намну!
Зiзi. Попробуй! Я маме скажу! Мужик!
Михайло. Чекай же! (Устае).
Зiзi тiка; за нею спiшить Жозефiна.
Як розпустилась! Ну, я з матiр'ю побалакаю про тебе! (Знов лягае).
Павло(з-за вiкна). А це коло бича – обiд, бачите? То вимовляеться – р-р-р-р! Кажiть!
Голоси. Р-р-р-р! Р-р-р-р! Р-р-р-р!
Михайло. i не обридне йому? Уже я б такий, щоб i обiдати, а вiн таки працюе. Усе за дiлом якимсь. На вулицю ледве затяг, та й то вже етнографii ради… А яка хороша Катря Дзвонарiвна, таки просто i мiж паннами красунею була б, та й годi! Очi – карi, але глибокi, темнi; а погляд – такий милий, лагiдний, любий, що аж пронизуе душу тихим променем… Тiльки мiж брiвок рисочка; вона надае i якусь думнiсть личеньку, i якусь силу вдачi. Щось оце не було ii; треба б довiдатись через Пашку.
ВИХІД ІІ
Анна Петрiвна пiд руку з Белохвостовим.
Анна Петрiвна(до Белохвостова). Я тебя непременно с ним познакомлю. Он оригинал большой; знаешь, из зтих новых.
Белохвостов. Ну, уволь, ma chere[2 - Моя люба (франц.)]; я этих новых терпеть не могу; занесет гиль, а попробуй возражать – сейчас подлецом выругает.
Анна Петрiвна. Ну нет; m-eur Поль очень умный й честный, нетронутая такая натура. Michel! Где твой Павло?
Михайло(схоплюеться). А, мама! Микола! (Цiлуе у матерi руку, а з Миколою обнiмаеться). Павло ще й досi з школярами у офiцинах там.
Анна Петрiвна. Я пойду позову его. (Iде на гайок, зазира i вступа в хату).
Михайло. Ну, Миколо, давно ми з тобою бачились!
Белохвостов. Давно, давно. Поздравить можно с окончанием университета?
Михайло. Ще не зовсiм.
Белохвостов. Передержка или диссертация только?
Михайло. Дисертацiя.
Белохвостов. Молодец! Ну, куда ж после направишь стопы? На коронную или на ораторскую трибуну?
Михайло. Нi туди, нi туди.
Белохвостов. Как так? Свободным художником? Sans profession?[3 - Без певного фаху (франц.)]
Михайло. Sans profession!
Белохвостов. Понимаю: отдохнуть желаем, пожуировать?
Михайло. Нi од кого не залежать, а працювати там, де менi мило, – на користь народовi!
Белохвостов. А! Ты хлопоман еn forme?[4 - Справжнiй, формений (франц.)] У вас там других диалектов, кроме вашего выдуманного, не допускается?
Михайло. Видуманий? Для неука дуже легкий спосiб зрiкатись: не бачив Америки – значить, нема, не чув про Канта – значить, вигадали! Розмовлять на другiй мовi з тобою не буду; не для того, що не вмiю, бо ми руську лiтературу незгiрш вашого проковтнули, а для того, що не хочу потурати твоiй писi! Живеш в Украiнi, то знай ii й мову!
Белохвостов. Очень укорительно, но не вразумительно. Рremierement[5 - По-перше (франц.)], с пейзанами в философские дебаты я не вступаю; лексикон с ними очень короток: личные объяснения все исчерпываются лишь просьбою об отмене штрафов. Secondement[6 - По-друге (франц.)]: кормление от земли не обязывает меня, надеюсь, обратиться в дохристианского дикаря для поклонения ей, как богине. И, наконец, в-третьих, я – за культуру. Циви-ли-за-ция, civilisation, mon cher,[7 - Цивiлiзацiя, мiй любий (франц.)] приводит все языки к одному знаменателю, то есть к такому, в котором все остальные будут содержаться. А ваш украинофильский идеал подходит, кажется, к идеалу рака. С'еst le mot![8 - Оце слушний вираз (франц.)]
Михайло. Стара байка! Хто тобi казав, що ми бажаемо вернутись назад? Брехня, ваше-цi, проше: я стою бiльш за просвiту, нiж ти! У вас тiльки накрадено високих слiв: «цивилизация», «культура», «общечеловеческие интересы»! Ти за цiвiлiзацiю – на словах, а в серцi ii ненавидиш, бо з нею непевнi будуть штрапи! Чи буде колись одна мова, чи нi – про те не нам знати, а от, що всякий примус, всяке руйнування природи ради переробу ii пiд один аршин – вадить i кравцевi, i сукнi, – то це кожному звiсно. Кожному народовi бажаеться виробити собi такi форми, у яких йому найпридобнiше. Кожному народовi у своiй власнiй одежi найвiльнiше, найзручнiше поводитись: то що й казати про мову? Ви порвали з народом; а ми стоiмо за освiту меншого брата, за народне щастя, за правду!
Белохвостов. Однако ты красноречив. Je te feliete[9 - Я тебе вiтаю (франц.)] – прелестный будешь адвокат, хотя я и не все понимаю в твоей тираде.
Михайло. Ви всi вихваляетесь любовiю до всього люду, – брехня це, лукава брехня. Ви й отечества не любите, коли не можете любити своеi родини! Тiльки себе самих любите, а одбрiхуетесь, що – цiлий свiт.
Анна Петрiвна(виходить з офiцини; до Павла). Кiнчайте-бо швидче з дiтьми та йдiть до нас!
Белохвостов. Ну, мой друг, ты уж очень горячишься; так мы, пожалуй, и поругаемся после долгой разлуки!
Анна Петрiвна. О чем это у вас тут спор?
Белохвостов. Об украинофильстве. Знаете, Мiсhel обнаруживает положительные ораторские способности; только горяч, горяч: нужно еще школы.
Анна Петрiвна. Миша мой молодец! (Цiлуе його). Да, голубчик, пойди до батька и припиши непременно к дяде; этим пренебрегать нельзя.
Михайло. Для чого заставляете ви мене пiдлещуватись? Я й думки не маю служити, та ще по Петербургах.
Анна Петрiвна. Вот этой эксцентричности не люблю: там только й делают карьеру… да еще при таких связях, – не правда ли, Nicolas?
Белохвостов. Certainement.[10 - Безперечно (франц.)]
Михайло. Хто за кар'ерою ганяеться…
Анна Петрiвна. Ну, вот, вот…
Белохвостов. Да вы, сherе soeur[11 - Люба сестро (франц.)], не наседайте! Уляжется!
Михайло. По собi судиш?
Белохвостов. Ну, полно дуться; я нарочно подразнил. (Обнiма його). Мы еще с тобою на эти темы почешем языки. Вот костюм этот в деревне – одобряю.
Анна Петрiвна. Тоut a fait charmant![12 - Чудово! (франц.)]
ВИХІД ІІІ
Тi ж i Жозефiна й Зiзi.
Жозефiна. Маdате! С'еst iтроssiblе аvес Zizi![13 - Мадам, Зiзi просто неможлива (франц.)]
Анна Петрiвна. Ах, вечно с жалобами… Qu'est-ce qu'il y a la?[14 - Що там таке? (франц.)]
Жозефiна. Еiiе mе дгопde, еllе mе taquinе».[15 - Вона мене лае, вона мене дражнить (франц.)]
Анна Петрiвна. Vous еtes tгор rudе, vоus тете![16 - Ви самi надто суворi! (франц.)]
Михайло. Нi, мамо; Зiнька, як собака, лiзе у вiчi; до паскудства розбещена!
Анна Петрiвна. Что за выражения? Зiнька! Паскудство!
Белохвостов. Зiнька? С'еst joli![17 - Чудово! (франц.)]
Михайло. Нехай буде й по-модньому – Зiзi, хоч, на мене, вона бiльше пiдходить до зiнського щеняти; але ви придивiться краще, що це за перекрутень? З неi вийде моральна калiка!
Белохвостов. С'еst tгор fогt![18 - Це занадто! (франц.)] Милый, резвый ребенок, не больше!
Анна Петрiвна(до Михайла). Оставь, пожалуйста! Ты доведешь меня до мигрени.
