banner banner banner
Срібні ковзани
Срібні ковзани
Оценить:
Рейтинг: 0

Полная версия:

Срібні ковзани

скачать книгу бесплатно

Срiбнi ковзани
Мерi Елiзабет Додж

«Срiбнi ковзани» – захоплююча повiсть знаменитоi американськоi письменницi Мерi Елiзабет Додж (англ. Mary Elizabeth Dodge, 1838-1905). *** У голландському мiстечку Брук мають вiдбутися ковзанярськi змагання, переможцi яких отримають срiбнi ковзани. Брат i сестра Бринкер мрiють стати володарями заповiтного призу… Іншi вiдомi твори автора – «Ервiнгтонскiе iсторii» i «Дональда i Доротi». Мерi Елiзабет Додж також е видавцем популярного дитячого журналу «Святий Миколай», у якому друкувалися Марк Твен, Брет Гарт, Роберт Льюiс Стiвенсон i Редьярд Кiплiнг.

Мерi Елiзабет Додж

СРІБНІ КОВЗАНИ

Ця книга присвячуеться моему батьковi Джеймсу Дж. Мейпу в знак вдячностi i любовi.

ПЕРЕДМОВА

Цей невеликий твiр поеднуе в собi повчальнi принципи книги про подорожi з сюжетом народного оповiдання. Їi сторiнки з педантичною ретельнiстю описують околицi, звичаi i основнi особливостi Голландii. Багато епiзодiв взятi з життя, а розповiдь про Раффа Брiнкера основана тiльки на фактах.

Хоча я визнаю, що багато в чому зобов'язана вiдомим письменниками голландськоi iсторii, лiтератури, мистецтва, але все ж з особливою вдячнiстю звертаюся до своiх добрих голландських друзiв, якi заради мене так великодушно i ревно переглядали минуле своеi краiни, представляючи ii такою, якою вона була двадцять рокiв тому, коли нiхто не помiчав будинок Брiнкерiв.

Чи отримають моi юнi читачi завдяки цiй нехитрiй повiстi лише загальне уявлення про Голландiю i ii ресурси, справжню картину жителiв i iх повсякденного життя, або звiльняться вiд деяких теперiшнiх забобонiв про знать i пiдприемцiв, але свою основну потребу в стилi написання вони точно задовольнять.

Чи викличе вона хоч в одному серцi почуття мiцноi вiри в Божу милiсть i любов, або чимось допоможе в «плетiннi» життя, в якiй через вузлiв i заплутанiсть золота нитка нiколи не потьмянiе i не порветься, на молитву, з якою вона почалася i закiнчилася, нарештi прийде вiдповiдь.

ЛИСТ ІЗ ГОЛЛАНДІЇ

ДОРОГІ ХЛОЧИКИ І ДІВЧАТКА, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ ВДОМА:

Якби ви всi змогли бути тут зi мною сьогоднi, як прекрасно ми б провели час, гуляючи цим гарним голландським мiстом! З яким задоволенням ми б розглядали похиленi будинки, поверненi на вулицю; прив'язанi за вiкнами маленькi перехиленi дзеркала, дерев'янi черевики i розташованi поруч вози, запряженi собаками; вiтрянi млини удалечинi; великi склади; канали, якi виконують подвiйну функцiю вулиць i рiчок, i незвичайну сумiш дерев i щогол, якi видно звiдусiль. Ах, як би це було добре! Але ось я сиджу тут, в чудовому готелi, дивлячись на все це i добре розумiючи, що навiть голландський дух, який, здаеться, здатний зробити все, що завгодно, не може подолати вiдстань i перенести зараз вас сюди. Однак, в подорожi по цим чудовим голландським мiстам без вас все ж е одна втiха – було б жахливо, якби хтось iз вас звалився в канали; i потiм цi гучнi вози з важкими колесами, так далеко розташованими один вiд одного; що б я робила, якби кiлька дюжин вас впали б пiд ними? І, можливо, один iз самих некерованих моiх хлопчикiв образить лелеку, а потiм вся Голландiя буде проти нас! Нi. Краще залишити все, як е. Через багато рокiв ви один за одним приiдете сюди, щоб побачити все своiми очима.

Голландiя сьогоднi така ж чудова, як тодi, коли бiльше двадцяти рокiв тому, Ганс i Гретель каталися на замерзлому каналi. Насправдi, зараз вона ще бiльше чудова, тому що з кожним днем все бiльше впевненостi в тому, що ii не змие море. Їi мiста виросли, i через зв'язки з iншими народами деякi ii особливостi зникли; але це все ще Голландiя, i вона завжди буде такою – сповненою дивацтв, мужностi i промисловостi – сама вiдважна маленька краiна на свiтi. У цьому листi я не розповiм вам про ii звичаi, мiста, палаци, церкви, картиннi галереi та музеi – все це описано в повiстi – за винятком того, що вони тут такi ж, як i в цьому сприятливому 1873-му роцi, оскiльки я побачила майже усiх iх за тиждень.

Сьогоднi один американський хлопець i я, бачачи, як деякi дiти заходять в старий будинок в дiловiй частинi Амстердама, зайшли слiдом за ними – i як ви думаете, що ми побачили? Лiтню жiнку, яка в серединi лiта продавала там гарячу воду i вогонь! Так вона заробляе собi на життя. Весь день вона сидить, пiдтримуючи торф'яний вогонь i тримаючи над ними блискучi мiднi резервуари з водою. Дiти, якi приходять i уходять, в химерних кам'яних вiдрах забирають iз собою чайники з окропом i шматки палаючого торфу. За це вони дають iй голландський цент[1 - Менше половини американського цента.]. Таким чином люди, якi не мають можливостi пiдтримувати вогонь в жарку погоду, все ж можуть випити чашку чаю або кави i з'iсти трохи вареноi риби i картоплi.

Залишивши стару хранительку вогню, яка люб’язно попрощалася з нами, похитавши головою, i охоче поклала нашi стiверси в свою велику зовнiшню кишеню, ми поiхали вулицями, насолоджуючись незвичайними видовищами державного дня прання. Так, в деяких кварталах мiста, далеко вiд каналiв, на вулицi вийшли пралi виконувати свою нелегку працю. Цiлi сотнi iх у грубих дерев'яних черевиках, з пiдiбраним подолом, голими руками, i щiльно прилеглими очiпками, схилилися над високими дерев'яними баняками, якi дiставали iм до пояса – базiкаючи i перучи, перучи i базiкаючи – безтурботно стоячи на дорозi, i всi мили холодноi водою, а не теплою, як це робимо ми. Як було б чудово для нашоi староi хранительки вогню, якби тепла вода раптово увiйшла в побут в цi державнi днi прання!

А тепер, до побачення. Хоча нi, зачекайте! Я повинна сказати вам ще дещо. Сьогоднi в амстердамськiй книгарнi ми знайшли цю повiсть Ганса Брiнкера голландською мовою. Це незвичайна на вигляд книга, гарно надрукована, з кольоровими малюнками, але з такими вражаючими словами, вiд чого менi, вiдверто кажучи, стало шкода маленьких голландцiв, якi будуть iх читати.

Я ще раз попрощаюся з вами зворушливими словами нашого голландського перекладача, з якими, я впевнена, ви повнiстю погодитесь: Я i моi спiввiтчизники дякуемо тим людям, якi завжди з радiстю зустрiчають мою роботу i чия прихильнiсть завжди в моему серцi.

Амстердам, 30 липня 1873 року

    З любов'ю, Ваш автор.

Роздiл I

ГАНС І ГРЕТЕЛЬ

Колись, давним-давно, ясного грудневого ранку на березi замерзлого каналу в Голландii, стояли, опустившись на колiна, двое абияк одягнених дiтей.

Сонце ще не зiйшло, а сiре небо вже розступилося бiля горизонту, i його край освiтився багряним кольором нового дня. Бiльшiсть добрих голландцiв насолоджувалися безтурботним ранковим сном; навiть мейнхеер[2 - Пан – прим. перекладача.] Стоппельнозе, високоповажний старий голландець, все ще перебував «в мирному спокоi».

Часом хтось з'являвся на льоду: то по прозорiй поверхнi каналу пробiжить селянка з переповненою кошиком на головi; то прослизне мiцний хлопець по дорозi на роботу в мiсто, по-доброму кривляючись тремтячим вiд холоду дiтям.

Тим часом, бадьоро пихкаючи, брат i сестра, якими вони були, здавалося, щось прив'язували до своiх нiг – безумовно, не ковзани, а нерiвнi шматки дерева, грубо обтесаних i вiдшлiфованi з нижнiх сторiн, з отворами, через якi були пронизанi ремiнцi з сироi шкiри.

Це химерне заняття придумав хлопчик на iм'я Ганс. Його мати була бiдною селянкою, настiльки бiдною, що навiть i подумати не могла про те, щоб купити ковзани для своiх малюкiв. Але якi б грубi не були цi ковзани, вони надавали дiтям чимало щасливих годин на льоду. І ось тепер, коли нашi юнi голландцi тягнули за ремiнцi своiми замерзлими червоними пальцями – з серйозним виглядом схиляючись на колiнах – нiякi думки про неймовiрнi сталевих леза не могли затьмарити iх внутрiшне задоволення.

Раптом хлопчик пiднявся i з широким розмахом рук i недбалим «Давай, Гретель», легко прослизнув по каналу.

«Ах, Ганс», жалiбно покликала його сестра, «ця нога ще не цiлком оговталася. Минулого базарного дня ремiнцi менi сильно натиснули, i я не перенесу, якщо iх знову затягнути в тому ж мiсцi».

«Ну тодi зав'яжи iх вище», вiдповiв Ганс, i, немов не дивлячись на неi, виписав на льоду чудову вiсiмку.

«Як це зробити? Адже ремiнець занадто короткий!»

Доброзичливо просвистiвши на голландськiй, що на англiйськiй означало «якi ж настирливi iстоти цi дiвчатка», вiн попрямував до неi.

«Наскiльки можна бути дурною, щоб надiти таке взуття, Гретель, коли у тебе е мiцна шкiряна пара. Твоi дерев'янi черевики були б краще, нiж цi».

«Що ти, Ганс! Ти що, забув? Батько кинув моi гарнi новi черевики прямо в полум'я. А коли я про це дiзналася, вони всi вже зморщилися в гущi палаючого торфу. Я можу кататися в цих, але не в моiх дерев'яних. А ну, побережися».

Ганс вийняв ремiнець з кишенi. Опустившись поруч з Гретель на колiна i наспiвуючи пiсеньку, вiн взявся до закрiплення ii ковзанiв з усiею силою своiх мiцних молодих рук.

«Ой! Ой!» заволала вона вiд несамовитоi болi.

Дратiвливим рiзким рухом Ганс розв'язав ремiнець. Вiн би кинув його на землю, як справжнiй старший брат, якби в той момент не помiтив сльозу, що стiкала по щоцi сестри.

«Я його полагоджу – не переживай», сказав вiн несподiвано м'яко, «але ми повиннi поквапитися, мама нас скоро покличе».

Потiм вiн допитливо подивився спочатку на землю, потiм на якiсь голi вербовi гiлки у себе над головою, i, нарештi на небо, яке тепер було прекрасним: блакитного, червоного i золотого забарвлення.

Нiчого потрiбного не було поруч. Але раптом погляд хлопчика прояснився, нiби вiн зустрiв приятеля, знаючого про його намiри. Вiн зняв з себе шапку i, роздерши пошматовану пiдкладку, прикрiпив ii поверх зношеного черевика Гретель, – вийшла гладка поверхня.

«А тепер», радiсно вигукнув вiн, при цьому зав'язуючи ремiнцi настiльки жваво, наскiльки дозволяли його закляклi вiд холоду пальцi, «зможеш ще потерпiти, якщо я трохи затягну?»

Гретель витягнула губки, немов кажучи, «Не треба, боляче», але промовчала.

Наступноi хвилини вони вже смiялися, i взявшись за руки, разом ковзали по каналу, не думаючи про те, чи витримае iх лiд чи нi, а в Голландii лiд, як правило, тримаеться всю зиму. Вiн мiцно розташовуеться на водi i замiсть того, щоб ставати тонким i нестiйким кожен раз, як сонце суворо грiе, вiн день за днем збираеться iз силою i стiйко вiдбивае виклик кожного променя.

Але ось, скрип! скрип! почулося пiд ногами Ганса. Потiм його кроки ставали все менше i менше, часто з ривками, i нарештi, вiн i зовсiм завалився на лiд, химерно пручаючись повiтрю.

«Ха-ха-ха!» засмiялася Гретель. «Першокласне падiння!»

Але пiд ii грубим синiм жакетом билося нiжне серце, i навiть смiючись, вона грацiйною ходою пiдiйшла ближче до свого поваленого брата.

«Тобi боляче, Ганс?.. А! Так ти ще й смiешся! А ну, дожени мене» Вона бiльше не тремтiла вiд холоду, а з палаючими щоками i весело блискучими очима поiхала геть.

Ганс схопився на ноги i жваво кинувся наздоганяти Гретель, але зловити ii виявилося не так-то просто. Та не встигла вона далеко втекти, як ii ковзани також заскрипiли.

Знаючи, що береженого Бог береже, вона раптово повернулась i понеслась прямо в обiйми свого переслiдувача.

«Ха-ха-ха! Я тебе впiймав!» вигукнув Ганс.

«Ха-ха-ха! Це я впiймала тебе», заперечила вона, щосили намагаючись звiльнитися вiд його обiймiв.

І тодi почувся дзвiнкий, квапливий голос, що кликав «Ганс! Гретель!».

«Це мама», сказав Ганс, одразу ставши серйозним.

На той час канал вже виблискував сонячними променями, немов позолочений. Чисте ранкове повiтря був насправдi чудовим, i поступово все бiльше i бiльше людей прибувало покататися на ковзанах. Було важко виконати велiння мами, але Гретель i Ганс були хорошими дiтьми i не допускаючи навiть думки про те, щоб пiддатися спокусi i затриматися; вони зняли ковзани, залишивши половину вузлiв нерозв'язаними.

Дiти поплелися додому. Ганс, широкоплечий, з густим золотим волоссям, був помiтно вище своеi маленькоi блакитноокоi сестрички. Йому було п'ятнадцять рокiв, а Гретель – всього лише дванадцять. Вiн був мiцним, на вигляд здоровим хлопцем, з чесними очима, а на його лобi здавалося, був напис «Всерединi чеснота», нiби голландська зомерхейс[3 - Дача, лiтнiй будиночок – прим.] перекладача. мае напис над входом. Гретель була грацiозна i моторна; з танцюючими вогниками в очах, а, придивившись до ii щiк, можна було помiтити, що рум'янець то блiднув, то густiшав, точнiсiнько як на клумбi рожевих i бiлих квiтiв у вiтряну погоду.

Як тiльки дiти повернулися з каналу, то побачили свiй невеликий будинок. Висока постать iхнього матерi, одягнена в жакет, спiдницю i тiсний капелюх, в зiгнутiй рамi дверей, була схожа на образ з картини. Навiть якби будинок знаходився за милю звiдси, вiн все одно здавався б поруч. У цiй рiвниннiй мiсцевостi кожен предмет чiтко видiляеться здалеку; курчат так само добре видно, як i вiтрянi млини. Насправдi, якби не греблi i високi береги каналiв, можна було б стати в будь-якому мiсцi в самому центрi Голландii, i не побачити нi пагорбiв, нi гiр, а лише далекий «край свiту».

Нi в кого не було бiльш вагомоi причини знати про цi самi греблi, нiж у панi Брiнкер i захеканих дiтей, що бiжать на ii поклик. Але перш, нiж оголосити чому, дозвольте менi запросити вас прокотитися зi мною в крiслi-гойдалцi в ту далеку краiну, де ви зможете, можливо вперше в життi, побачити тi цiкавi речi, якi Ганс i Гретель бачили щодня.

Роздiл II

ГОЛЛАНДІЯ

Голландiя – одне з найбiльш незвичайних мiсць у свiтi. Їi слiд було б називати Дивний Край або Краiна Навпаки, тому що вона майже у всьому вiдрiзняеться вiд iнших держав. По-перше, бiльша частина Голландii лежить нижче рiвня моря. У деяких мiсцях узбережжя океан, бувае, всiею своею вагою i зовсiм спираеться на землю. Важкою працею i великою цiною були зведенi величезнi греблi, або фальшборти, щоб утримати його на мiсцi – було зроблено рiвно стiльки, скiльки може зробити бiдна краiна, щоб витримати такий сильний тиск. Часом трапляеться так, що греблi не витримують натиску або протiкають – i тодi самi згубнi наслiдки неминучi. Греблi настiльки високi i широкi, що вершини деяких з них заросли деревами i забудували будинками. На греблях навiть виднiються хорошi автомобiльнi дороги, i конi, що знаходяться, там зможуть з висоти спокiйно спостерiгати за придорожнiми будиночками. Часто кiлi судiв вище, нiж дахи будинкiв. Папа-лелека, сварячи своiх пташенят на верхiвцi будинку, думае, що його гнiздо поза небезпекою, але жаба, що квакае в сусiднiх очеретах вiдчувае, що ось-ось дотягнеться до зiрок. Водянi клопи шастають туди-сюди над головами сiльських ластiвок, а верби, немов знаючи, як високо простягаються сусiдськi очерети, схиляють вiд сорому своi гiлки.

Тут i там простягаються канави, канали, ставки, рiчки, i озера. Повноводнi, але не осушенi, вони сяють на сонцi, приймаючи на себе всю людську метушню i клопоти, i в той же час нехтуючи сирими полями, що сумно розташувалися поблизу. Виникае питання: «Що представляе собою Голландiя – береги чи воду?» Адже навiть та зелень, якiй треба було рости на землi, помилково зупинилися на рибних ставках. Насправдi, вся краiна схожа на просочену водою губку або, як назвав ii англiйський поет Батлер,

Земля, на якорi, скрiзь вода;
Тут не живуть – пливуть, як на судах.

Люди народжуються, живуть i вмирають, i навiть мають власнi сади на суднах. На дерев'яних нiжках i з втомленим виглядом стоять фермерськi будиночки з дахами, схожими на величезнi капелюхи, насунутi на очi, нiби говорять: «Хочемо уберегтися вiд вогкостi». Навiть у коней е мiцна опора на копитах, наче вона зможе витягнути iх з трясовини. Одним словом, така мiсцевiсть – качиний рай. Влiтку це прекрасне мiсце для босих дiвчисьок i хлопчиськ. Таке болотисте! Хочеш – займайся веслуванням, хочеш – риболовлею чи плаванням! Така собi пародiя на вiтрильне судно! Тiльки уявiть, ланцюжок калюж, на яких можна пускати паперовi кораблики i цiлий день подорожувати, не обертаючись назад! Але досить про це, iнакше уся розповiдь змусить всiх хлопцiв залишити все i поiхати сюди, в Зейдер Зее.

На перший погляд голландськi мiста дуже схожi на непролазнi джунглi будинкiв, мостiв, церков, i кораблiв, що проростають в щогли, дзвони i дерева. У деяких мiстах кораблi прив'язують до будинкiв iх господарiв так, як коней до одвiркiв, i спускають вантаж з верхнiх вiкон. Матерi кричать на своiх дiтей, щоб тi не гойдалися на хвiртцi, а то можуть потонути! Воднi дороги тут можна побачити частiше, нiж звичайнi автомобiльнi або залiзнi, а воднi огорожi у виглядi повiльних зелених канав захищають дитячi майданчики, ферми, i сади.

Інодi виднiються гарнi живоплоти, але дерев'янi паркани подiбнi тим, якi е у нас в Америцi, рiдко зустрiнеш в Голландii. Що стосуеться кам'яних парканiв, то голландець, дiзнавшись про них, розвiв би руками вiд подиву i сказав: «Як так можна!». Тут зовсiм немае каменiв, лише величезнi кам'янi брили, привезенi з iнших краiн для змiцнення й захисту узбережжя. Усi дрiбнi каменi або галька, якщо коли-небудь i були, заточенi в тротуари, або зовсiм перетворилися в пил. Сильнi i моторнi хлопцi можуть перетворитися з дiтей в дорослих чоловiкiв i так i не знайти жодного каменя, за допомогою якого можна було б влаштувати вир або налякати кроликiв. Воднi шляхи – це не що iнше, як канали, якi перетинають краiну у всiх напрямках. Тут вони бувають всiх розмiрiв, починаючи з величезного судноплавного каналу Пiвнiчноi Голландii[4 - А це не що iнше, як чудо свiту.] i закiнчуючи найменшим, через який може перестрибнути i хлопчисько. Воднi автобуси, так званi «трексхейти»[5 - Внутрiшнi човни, що проходять по каналах. Деякi трексхейти досягають бiльше тридцяти футiв в довжину. Вони схожi на теплицi на баржах, якi тягнуть конi, що йдуть по берегу каналу. Трексхейти дiляться на два вiдсiки, перший i другий класи, i якщо не занадто багато пасажирiв, вони можуть вiдчути себе майже як вдома; чоловiки курять, жiнки в'яжуть або шиють, а дiти грають на невеликiй верхнiй палубi. У багатьох канальних човнiв вiтрила бiлого, жовтого або шоколадного кольору (такий колiр виходить пiсля нанесення спецiального захисного засобу) – прим. автора.] iздять вперед-назад по цих дорогах, перевозячи пасажирiв, а пiдводи, так званi «паксхейти», провозять паливо i товари. Замiсть зелених стежок, вiд полiв до комори i вiд комори до саду простягаються порослi зеленню канали; а поля, або «польдери», як вони називаються – не що iнше, як великi осушенi озера. Однi з найжвавiших вулиць у Голландii – воднi, тодi як бiльшiсть сiльських дорiг викладено цеглою. Мiськi човни округлоi форми, з позолоченими носами, i яскраво розфарбованими бортами, не схожi нi на один човен у свiтi; а голландський вiзок, з його кумедно зiгнутоi жердиною – диво з див.

«Зрозумiло лише одне», оголосить оптимiст, «мiсцевi жителi не знають, що таке спрага!» Але все зовсiм iнакше. Чудна краiна не зраджуе своiм принципам. Хоча море i намагаеться пробитися на сушу, а озера виплеснутися з неi, а рiчки, канали канави переповненi до верху, в багатьох мiсцях немае придатноi для пиття води; i нашi бiднi голландцi змушенi або вмирати вiд спраги, або пити вино i пиво, або ж вiдправитися подалi вiд моря у бiк Утрехта та iнших бiльш сприятливих мiсць за цим дорогоцiнним напоем, таким старим як Адам, i в той же час юним, як ранкова роса. Інодi, справдi, жителi можуть, якщо вийде, втамувати спрагу краплями падаючого дощу; але, як правило, вони схожi на переслiдуваних альбатросами моряков у вiдомiй поемi Колрiджа «Старий Моряк», i бачать, що одна лише

Вода, вода скрiзь,
Нi крапельки напитися!

Через великi вiтрянi млини, що скрiзь розмахують своiми крилами, здаеться, нiби на краiну тiльки що спустилася зграя величезних морських птахiв. Скрiзь можна побачити забавнi дерева пiдстриженi у найхимернiшi форми, зi стовбурами, пофарбованими в яскраво-бiлий, жовтий або червоний. Конi часто запряженi трiйкою. Чоловiки, жiнки, i дiти йдуть, постукуючи дерев'яними черевиками з погано прикрiпленими пiдборми; i дiвчата-селянки, якi не можуть знайти собi кавалерiв i наймають iх за грошi, щоб тi провели iх на кермiс[6 - Ярмарка.], i чоловiки з дружинами, нiжно впрягаються плiч-о-плiч у своi паксхейти на березi каналу й тягнуть iх на ринок.

Ще однiею особливiстю Голландii е дюна, або пiщаний пагорб. Їх багато на деяких дiлянках узбережжя. Колись давно, ще до того як дюни засiяли грубим очеретом та iншими рослинами, щоб змiцнити iх у землi, вони пiднiмали сильнi пiщанi бурi, якi прямували вглиб краiни. Отже, до iнших примх можна вiднести i те, що фермерам iнодi доводиться глибоко копати пiд землею, щоб дiстатися до родючого грунту, а у вiтрянi днi сухi зливи[7 - З пiску.] часто зрошують поля, якi залишаються сирими навiть пiсля тижня сонця.

Коротше кажучи, майже едине, що нам, американцям, знайоме i з чим ми можемо зустрiтися в Голландii – пiсня врожаю, яка тут досить популярна, хоча жоден лiнгвiст не може ii перевести. При всьому тому, ми iз закритими очима повиннi слухати одну лише мелодiю, а про сенс здогадайтеся самi.

З iншого боку, багато голландських примх слугують доказом ощадливостi та наполегливостi тутешнiх людей. У всьому свiтi немае такоi багатоi i ретельно обробленоi садовоi дiлянки, нiж ця протiкаюча, насичена джерелами маленька краiна. Немае хоробрiшоi, героiчнiшоi раси, нiж його тихi, сумирнi на вигляд жителi. Лише деякi народи можуть зрiвнятися з ними у важливих вiдкриттях i винаходах; нiхто не випередив iх у торгiвлi, судноплавствi, навчаннi i науцi – або не став яскравим прикладом у розвитку освiти та благодiйноi дiяльностi; i нiхто, пропорцiйно з розмiром краiни, ще не витратив стiльки грошей i працi на громадськi роботи.

Голландiя мае свою блискучу iсторiю благородних i знатних чоловiкiв i жiнок; своi величнi подвиги терпiння, стiйкостi, i перемоги; свою релiгiйну свободу; свою просвiтленiсть пiдприемливiсть; свое мистецтво, музику, i лiтературу. Їi справедливо називають «полем бою Європи»; а ми справдi можемо вважати ii всесвiтнiм притулком, так як пригнобленi всiх краiн знаходять тут притулок i пiдтримку. Якщо ми, американцi, е нащадками голландцiв i можемо над ними смiятися, називати iх «людьми-бобрами» i натякати на те, що iхня краiна може поплисти в будь-який момент вiдливу, то разом з тим ми пишаемося ними, визнаючи, що вони показали себе справжнiми героями i що iх держава не втече, поки iснуе голландець, який мiцно вхопився за ii береги.

Кажуть, що в Голландii не менше дев'яти тисяч дев'яноста великих вiтряних млинiв, з крилами довжиною вiд восьмидесяти до ста двадцяти футiв. Вони потрiбнi для розпилювання деревини, перемелювання конопель, молоття зерна, i багатьох iнших робiт; але iх основне застосування – вiдкачування води з долин в канали, i захист вiд внутрiшнiх паводкiв, якi так часто затоплюють краiну. Кажуть, що iх щорiчнi витрати досягають майже десяти мiльйонiв доларiв. Великi млини справдi потужнi. Їх величезна кругла вежа, що iнодi пiдiймаеться iз фабричних будiвель, закiнчуеться меншою, звужуеться до верху в дах-капелюх. Ця верхня вежа бiля основи оперезана балконом, i над ним виступае вiсь, яку обертають чотири величезнi лопатi з драбинами на заднiй сторонi.

Багато вiтряних млинiв примiтивнi i непогано було б iх удосконалити, але кiлька нових по праву вартi захоплення. Вони зробленi так генiально, що пiдставляють своi лопатi, або крила, вiтру в правильному напрямку так, щоб працювати з необхiдною потужнiстю. Іншими словами, мiрошник може спокiйно покуняти i бути цiлком впевненим, що його млин буде зайнятий вiтром i використае його найкращим чином, поки той не прокинеться. Навiть при слабкому вiтрi кожне крило саме розгорнеться, щоб зловити найменший подув, але при сильнiй бурi вони стиснуться вiд удару, немов велике листя мiмози, i дозволять йому лише наполовину обертати iх.

Одна з найстарiших в'язниць Амстердама прозвана Стругальнею, оскiльки ув'язненi в нiй злодii i волоцюги стругали кампешеве дерево, i вона мала карцери для покарання ледачих ув'язнених. В одному кутку цього карцеру був насос, а в iншому отвiр, через який безперервним потоком подавалася вода. Ув'язненому доводилося робити вибiр: або стояти нерухомо i тонути, або намагатися з усiх сил качати насос, щоб вода не пiднiмалася, поки тюремники не змилуеться i звiльнить його. Зараз менi здаеться, що в усiй Голландii природа виконала цей невеликий маневр, тiльки з великим розмахом. Голландцi завжди змушенi були вiдкачувати воду для самого iхнього iснування i, ймовiрно, повиннi продовжувати це робити вiчно.

Щороку мiльйони доларiв марнуються на ремонт дамб та регулювання рiвня води. Якби не виконання цих важливих обов'язкiв, краiна перетворилася б на безлюдний острiв. Жахливi наслiдки, як вже було сказано, проявилися внаслiдок прориву цих дамб. Не один раз сотнi сiл i мiст були похованi пiд натиском вод, знищивши майже мiльйон чоловiк. Одне з найстрашнiших за всю iсторiю повеней сталося восени 1570 року. До нього двадцять вiсiм страшних повеней затопили частину Голландii, але це було найжахливiше з усiх. Нещасна Голландiя давно страждала вiд iспанськоi тиранii; тепер, здавалося, ii страждання досягли апогею. Коли ми читаемо «Історiю пiдйому Голландськоi республiки» письменника Мотлi, то вчимося поважати цей хоробрий народ, який так багато винiс, перетерпiв, i ризикував.

Мiстер Мотлi, з хвилюванням оповiдаючи про велику повiнь, розповiдае нам про те, як тривалий i жорстокий шторм змiтав води Атлантики в Пiвнiчне море, вiдкидаючи iх на береги голландських провiнцiй; як дамби, пiд iх потужним натиском розривалися з усiх бокiв; як навiть фальшборт[8 - Огородження з дубових паль.], скутий залiзом, поставлений мiцно на якорi, i укрiплений гравiем i гранiтом, немов тонка нитка, розiрвався на шматки; як рибальськi човни i великi кораблi, що прямують в краiну, плуталися серед дерев або пробивали дахи та стiни будинкiв, i, як, нарештi, вся Фрiсландiя в одну хвилини перетворися на розгнiване море. «Величезна кiлькiсть чоловiкiв, жiнок i дiтей, а також коней, волiв, овець та iнших домашнiх тварин, скрiзь боролися з хвилями. Вони жадiбно хапалися за кожне судно i будь-який предмет, який мiг слугувати човном. Кожен будинок був наповнений водою; навiть мерцi покинули своi кладовища. Живе немовля у колисцi плило плiч-о-плiч з давно похованим в трунi тiлом. Здавалося, нiби незабаром вiдродиться древнiй потоп. Скрiзь: на вершинах дерев, на вежах церков, люди збиралися в групи, благаючи Бога про милiсть i закликаючи друзiв на допомогу. Коли шторм нарештi вщух, у всiх напрямках поiхали човни, рятуючи тих, хто щосили борсався у водi, знiмаючи втiкачiв з дахiв i верхiв’я дерев, i пiдбираючи вже потонувшi тiла». Всього лише за кiлька годин загинуло сто тисяч чоловiк! Тисячi й тисячi нiмих створiнь лежали замертво на водi, а збиток, нанесений майну, неможливо було пiдрахувати.

Великодушний iспанська губернатор Роблес був одним з перших, хто героiчно рятував життя людей i прийняв всiлякi заходи, щоб зменшити жахи катастрофи. Через iспанське або португальське походження голландцi його ранiше ненавидiли, але потiм вiн пiдкорив iхнi серця своею добротою i дiями пiд час лиха, i вони змiнили ненависть на подяку. Незабаром вiн впровадив вдосконалений метод побудови дамб i видав закон, який змушував землевласникiв пiдтримувати iх огородження. З того часу сильних повеней було менше, але все ж таки менш нiж триста рокiв потому, шiсть страшних потопiв знову залили краiну.

З приходом весни, особливо пiд час вiдлиги, часто бувають небезпечнi паводки, бо рiчки, накритi крижаними брилами, розливаються, не встигнувши випустити своi швидкотанучi води в океан. Якщо згадати ще розбурхане море, яке притискае дамби, стае зрозумiлим, чому Голландiя так часто перебувае у станi бойовоi готовностi. Тодi роблять все можливе, щоб запобiгти аварii. Інженери i робiтники знаходяться на своiх мiсцях, i хоч iм i загрожуе небезпека, безперервно ведуть пильне спостереження. Коли лунае сигнал тривоги, всi жителi поспiшають на допомогу, пристрасно бажаючи об'еднатися проти спiльного ворога. Солома, як правило, безпорадна у водi, але в Голландii вона стае головною опорою в боротьбi з бурхливими потоками. Величезнi солом'янi покриття притискають дамби, укрiпленi глиною i важким каменем, i тодi океанськi хвилi безуспiшно розбиваються об них.

Рафф Брiнкер, батько Ганса i Гретель, багато рокiв працював на дамбах. Саме пiд час наближення великого припливу, коли в розпалi страшного шторму, в темрявi, пiд дощем i снiгом, люди змiцнювали нестiйку дамбу у шлюзу Веермейк, вiн упав з помосту i втратив свiдомiсть. З того часу Брiнкер нiколи бiльше не працював; хоча вiн i жив, але позбувся i розуму, i пам'ятi.

Гретель пам'ятала його лише таким, яким вiн став: дивним i тихим, з безглуздим поглядом, що проводжав ii скрiзь, куди б вона не повернулася; але Гансу батько запам'ятався зовсiм iншим: мiцним i веселим, який нiколи не втомлювався носити його на плечах i чия безтурботна пiсня звучала десь зовсiм поруч кожен раз, коли вiн не мiг заснути.

Роздiл III

СРІБНІ КОВЗАНИ

Панi Брiнкер заробляла на життя вирощуванням овочiв, прядiнням, i в'язанням, але цього насилу вистачало, щоб прогодувати сiм'ю. Ранiше вона працювала на баржах, що ходили туди-сюди по каналу i часом впрягались з iншими жiнками в лямку i тягнула буксирний трос паксхейта, який курсував мiж Бруком i Амстердамом. Але коли Ганс вирiс i змужнiв, то наполiг на тому, щоб самому виконувати таку важку роботу. Крiм того, останнiм часом ii чоловiк став настiльки безпорадним, що йому був потрiбний постiйний догляд. Хоча розуму в нього було менше, нiж у малого дитини, вiн ще мав силу в руках, i панi Брiнкер часом було дуже важко впоратися з ним.

«Ах, дiти! Яким вiн був добрим i надiйним!», Говорила iнодi вона, «а яким мудрим, ну справжнiй адвокат! Сам бургомiстр питав у нього поради, а тепер… яке нещастя! Вiн не дiзнаеться власну дружину i дiтей. Пам'ятаеш батька, Ганс, коли вiн був самим собою – таким чудовим i хоробрим чоловiком – чи не так?»

«Таке неможливо забути, мамо! Вiн знав про все на свiтi, i мiг зробити що завгодно – а як вiн спiвав! Чому ти смiялася i казала, що вiд його спiву можуть танцювати тiльки вiтрянi млини??!».

«Так, я смiялася. Прости мене, Боже! Як же ти все добре пам'ятаеш! Гретель, дитя мое, а ну, швидко забери в'язальну спицю у батька; ще, чого доброго, вiн виколе собi очi, i взуй його. Його бiднi ноги раз у раз холонуть як лiд, але як я не намагаюся, не можу встежити за тим, щоб вiн був постiйно взутий». І потiм панi Брiнкер, то голосячи, то наспiвуючи, сiдала за прядку i маленький будинок наповнювався тихим дзижчанням.

Ганс i Гретель робили майже всю роботу по дому i у дворi. У теплу пору року дiти день у день збирали торф, лiпили з нього цеглинки i ховали на зиму для опалення. В iнший час, коли не було домашнiх справ, Ганс запрягав коней, що тягли буксир, i iхав по каналах, таким чином заробляючи кiлька стiверсiв[9 - Близько двох центiв – прим. перекладача.] в день, а Гретель пасла гусей для сусiднiх фермерiв.

Ганс майстерно володiв рiзьбленням по дереву, i разом з Гретель вони добре справлялися з роботою в саду. Гретель вмiла спiвати, шити i бiгати на високих саморобних ходулях краще будь-якоi дiвчини в околицi. Вона легко могла вивчити народну пiсню за п'ять хвилин i знайти, вiдповiдно до пори, будь-яку траву або квiтку; але вона до смертi боялася книг, i часто вiд одного лише виду класноi дошки в старiй школi на ii очi наверталися сльози. Ганс, навпаки, був повiльний, але стараннiй. Чим важче було завдання, чи то в школi, чи то вдома, тим бiльше воно йому подобалася. Пiсля урокiв хлопчаки часто глумилися над його латаним одягом i не за розмiром короткими шкiряними штанами, але майже в кожному класi змушенi були поступатися йому почесним мiсцем. Незабаром пiсля цього вiн став единим учнем, хто хоч раз не ставав в «жахливий кут», де висiла страхiтлива рiзка, i над нею напис: «Leer, leer! Jou luigaart, of dit endje touw zal je leeren!»[10 - Вчися, вчися, ледар, а то ця рiзка вчитиме тебе – прим. автора.]. Тiльки взимку Ганс i Гретель могли ходити до школи, але в цю зиму вони вже цiлий мiсяць перебували вдома, так як iх мати потребувала допомоги. Раффу Брiнкеру потрiбна була постiйна турбота, крiм цього треба було виконати безлiч iнших обов'язкiв: спекти житнiй хлiб, прибрати в будинку, зв'язати панчохи та iншi речi i продати iх на ринку.

Цього холодного грудневого ранку, поки вони допомагали матерi, весела група дiвчаток i хлопчикiв, деякi з яких чудово каталися на ковзанах, легко ковзаючи, спускалася вниз по каналу. Коли барвиста сумiш костюмiв проносилася повз, здалеку здавалося, нiби лiд раптово розтанув i клумба строкатих тюльпанiв попливла за течiею.

Там була дочка багатого бургомiстра Хiльда ван Глек, в дорогих хутрах i вiльному оксамитовому пальто; а поруч з нею мила сiльська дiвчина Аннi Боуман, чепурно вбрана в теплий червоний жакет i коротку синю спiдницю, з-пiд поли якою виднiлися сiрi домотканi панчохи. Ще там була горда Рiхi Корбес, чий батько, мейнхеер ван Корбес, був одним з видатних жителiв Амстердама; Карл Схуммель, який кружляв бiля неi, Пiтер i Людвiг ван Хольп, Якоб Поот, i зовсiм маленький хлопчисько, який гордо носить довге iм'я Воостенвальберт Схiммельпеннiнк. У цiй групi було майже двадцять iнших хлопчикiв i дiвчаток, i всiх iх переповнювало непереборне бажання повеселитися i попустувати.

Вони каталися вгору i вниз по каналу на вiдстанi пiвмилi, у всiй красi демонструючи своi здiбностi. Інодi можна було побачити, як найшвидший з них ухилявся прямо перед носом якого-небудь пихатого законодавця або лiкаря, який, схрестивши руки на грудях, неквапливо прямував до мiста; або як ланцюг дiвчаток раптово розривався, наближаючись до старого товстого бургомiстра, який балансував в повiтрi позолоченою на кiнцi тростиною i пихтiв, просуваючись в Амстердам. Бургомiстр iхав на чудесних, що привертають увагу, ковзанах з чудовим ремiнцями i поблискував лезами, якi загиналися над пiдйомом i увiнчувалися позолоченими кульками, i якщо одна з дiвчат ризикнула зробити йому реверанс, вiн лише злегка вiдкривав своi заплилi жиром очi, але не насмiлювався вiдповiсти поклоном, так як боявся втратити рiвновагу.

Не тiльки любителi задоволень i шанованi панове були на каналi. Тут траплялися i робiтники, з втомленими очима, якi поспiшали в своi майстернi й на фабрики; ринковi продавщицi з вантажем на головах; рознощики, зiгнутi пiд вагою в’юкiв; човнярi з кошлатим волоссям i обвiтреним обличчям, якi грубо штовхалися по дорозi; священики з добрими очима, якi можливо поспiшали до вмираючих. Трохи пiзнiше до них приедналися юрби дiтей з ранцями, перекинутими через плече, якi свистячи, проiжджали повз до школи, яка знаходилась далеко. У всiх до одного були ковзани, крiм, звичайно, до верху закутаного фермера, чий дивакувата вiзок пiдстрибував на краю каналу.

Незабаром нашi веселi хлопцi i дiвчатка майже загубилися в цiй сумiшi яскравих фарб, безперервного руху, i виблискуючих ковзанiв, вiдбиваючих сонячне свiтло. Ми, можливо, так бiльше нiчого не i дiзналися б про цих хлопцiв, якби вони раптово не зупинилися, i, вiд'iхавши подалi вiд пiшоходiв, всi разом не повернулися до прекрасноi дiвчинцi, яку витягли з потоку людей, що мчав в мiсто.

«Гей, Катрiнка!» – Вигукнули вони в один голос», ти чула про це? Буде змагання i ми хочемо, щоб ти взяла участь разом з нами!»

«Яке змагання?», – смiючись, запитала Катрiнка. «Будь ласка, говорiть по одному, а то я вас нiяк не зрозумiю».

Хлопцi, важко дихаючи, подивилися на Рiхi Корбес, яка зазвичай говорила за всiх.

«Послухай», сказав Рiхi, – «двадцятого числа, в день народження панi ван Глек, у нас буде грандiозне змагання з катання. Це все справа рук Хiльди. Кращий ковзаняр отримае розкiшний приз».

«Так», пiдтвердило пiвдюжини голосiв, «прекрасну пару срiбних ковзанiв – абсолютно дивовижних – з ах! якими чудовими ременями, срiбними дзвiночками i пряжками!»