Генри Лайон Олди.

Обитель героїв

(страница 5 из 42)

скачать книгу бесплатно

   – Я вам відповім, ваша світлосте, чому! Бо тінь у Ганни-Батісти Колодзябчик, уродженої Монтень, – особлива. З подвійним, даруйте за народне слівце, пузом. Ось тому чоловік їй перше черево хоч геть-чисто відбий – байдуже. І з ім'ям у молочниці хитрі бублики – бувало, чоловік зранку і не згадає, як дружину кличуть і з якого приводу її звечора чобітьми гамселив… Не на добро це, ви вже повірте Фернану Терцу, не на добро! На вулицях перешіптуються: надходить, мовляв, велике лихо…
   Втративши надію спекатися стряпчого, Конрад терпів, зціпивши зуби. І був просто щасливий, коли наблизився до чорно-білого входу в «обитель героїв».
   Він і себе, їй-право, почував героєм. Адже ж міг і прибити базіку.
 //-- * * * --// 
   – …Ваша світлосте, я ще раз із усією рішучістю заявляю: із завтрашнього ранку я починаю пускати постояльців! Для покриття заподіяних збитків! Знаєте, скільки столяр Дубка заправив за ремонт? А штукатур Анастасій Рензит?! А малярі? Паркетники? Запічних справ майстри?! Ні, ви навіть уявити цього не можете! Грабіж і розор, грабіж і розор…
   – Не переймайтеся, люб'язний пане Трепчик. Я вчинив позов за всією формою, і не будь я Фернан Терц, якщо нам… тобто, вам не відшкодують збитки до останнього мона!
   – Дякую вам, дорогий пане Терц. Що б я без вас робив?! Ага, до речі, ваша світлосте: погляньте на цього бельбаса. Стверджує, що його прислали ви, але вкрай, украй підозрілий! Понавозив гору різних речей, іти не хоче, щось пояснити відмовляється! І брови супить, знаєте…
   Барон подивився у вказаному хазяїном напрямку – й не відмовив собі в задоволенні якийсь час вивчати поглядом власного камердинера, якого помітив відразу при вході. Любек, як завше, виглядав так, немов йому відомі всі таємниці Світобудови, від Найвищих Емпіреїв до ярусів геєни – але ні крихтою отих таємниць він нізащо ні з ким не поділиться.
   Навіть під тортурами.
   Люди, які носять жовті панчохи й модні підв'язки хрест-навхрест, вирізняються гранітною твердістю характеру. Це відомо кожній освіченій людині.
   – Ти пунктуальний, Любку, – порушив Конрад паузу, що затяглася. – Хвалю. Тільки я просив тебе привезти середній похідний набір. А не великий, чи, борони Вічний Мандрівець, повний.
   – Авжеж, справд-д-ді – заговоривши, Любек втратив дещицю зарозумілої загадковості. Він трохи заїкався, і чомусь здебільшого на літері «д». Сторонньому слухачеві здавалося, що камердинер кудкудакає, як курка над яйцем. – Звісно, серед-д-д-д… Середній. А потім з'ясується, що нашій світлості потрібні шкарпетки собачої вовни, бо різко похолод-днішало, улюблений плетений плед-д і пляшечка золотого рому «Претіозо». З фамільних льохів, д-д-дванад-д-д-дцяти років витримки. Або намітиться д-далека д-дорога, де ніяк не обійтися без саквояжа та набору притирань від метра Д-дефліо…
   – Мій камердинер Любек Люпузано власною персоною.
   – Ваш камердинер?!
   – Так.
Він доставив сюди мої особисті речі.
   – А… навіщо, ваша світлосте, дозвольте поцікавитися?
   Спантеличений вигляд Трепчика-молодшого приніс баронові хвилину чистої радості.
   – Ви ж збиралися знову відкрити «обитель героїв» для пожильців? Із завтрашнього ранку, якщо не помиляюся? То навіщо відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні? Я – ваш перший постоялець, добродію. Ви раді?
   Замість радості на обличчі почесного члена Гільдії Готельєрів відбилося сум'яття. Але, слід віддати хазяїну належне, упорався з ним Трепчик напрочуд швидко.
   – Ласкаво просимо, ваша світлосте! Залишитеся вельми, вельми задоволені!
   – Не сумніваюся…
   – Який номер бажаєте?
   – Найкращий, звісно.
   – До ваших послуг. Смію тільки зауважити, що на білій половині із завтрашнього дня ремонт…
   – Мене влаштує чорна половина. Я не марновірний. Сподіваюся, ваші чорні е-е… клієнти не дотримуються крайнього аскетизму?
   – Ні в якому разі! Суто між нами, номери Вечірньої Зорі істотно комфортабельніші… Будьте певні! Ось, прошу, запишіться в книзі…
   Барон вмочив гусяче перо в чорнильницю.
   – Апартаменти, де жили зниклі безвісти квестори, також зареєструйте на мене. Я сплачу повну вартість.
   – Д-д-даруйте, як же це?.. Т-та що ж… – хазяїн раптом став заїкатися на кшталт камердинера.
   – Аби чого не сталося. Ви добре зрозуміли, пане Трепчик? І всі – підкреслюю, всі ключі від цих кімнат повинні бути в мене.
   – Зрозумів, ваша світлосте! Надам негайно!
   – Дозвольте засвідчити вам свою повагу, ваша світлосте, – втрутився Терц. – Надзвичайно розумне рішення. І бездоганне з погляду відповідності букві закону. Як особа приватна, ви, звичайно… але, з іншого боку, як високопосадовець Всевидющого Приказу, маєте повне право… В інтересах слідства і збереження майна…
   Балаканину стряпчого Конрад пропустив повз вуха, поволі починаючи звикати. Здивувало інше: хвилин зо дві крючок примудрився помовчати.
   – Лише про одне насмілюся просити вашу світлість…
   – Слухаю, – барон ледь підвів ліву брову.
   – Коли інші пожильці з'являться, ви їм не розповідайте зайвого, добре? – Трепчик благально зазирнув у обличчя баронові знизу вгору, чим надовго здобув прихильність Конрада. – Віднадите народ, а я й так зазнав збитків понад усяку міру…
   – Невже ви думаєте, пане, що я з першим ліпшим обговорюватиму питання, що стосуються моїх прямих службових обов'язків? Питання, що можуть порушити таємницю слідства?
   Від тону обер-квізитора Трепчика мороз пробрав поза шкірою. Хазяїн навіть не встиг збагнути, що відповідь, власне, цілковито збігається з його сподіваннями. На щастя, саме в цей момент біля входу почувся шум. Двері розчахнулися, і в хол стрімголов влетів благовидний дідок, мало не впавши. Останньої миті він дивом устиг схопитися за край конторки, і лише завдяки цьому втримався на ногах. Капелюх і старомодна перука з «левиними» локонами впали на підлогу, і дідок миттю наступив на них черевиками, доволі-таки брудними.
   Найбільше візитер нагадував професора з університету в провінції. Рум'яний і кругленький, як наливне яблучко; клинок сивої борідки, обличчя гладеньке, майже без зморшок. Завужений кафтан-жюстокор прикрашений на плечах пучками стрічок і підперезаний широким шарфом з торочками. Верхні стьобані штани, панталони з бантиками у два ряди. Старомодний франт у літах, приїхав до столиці витратити на задоволення певну суму – без зайвого шику, але й не дуже обмежуючи себе у засобах.
   – Е-е… прошу пробачення, добродії. Моя клята незграбність… У вас зависокі поріжки, добродії. Скажіть, чи це готель «Притулок… м-м… героїв»? Здається, героїв, якщо я нічого не плутаю. Розумієте, я забув глянути на вивіску…
   Ясна річ. По приїзді почув про екстравагантний готель і вирішив ближче ознайомитися з визначною пам'яткою. Повернеться, вихвалятиметься перед сусідами.
   – Ви цілковито праві, добродію! – розкланявся Трепчик, випромінюючи привітність.
   – Дякую, голубчику! Ви хазяїн?
   – Авжеж!
   – Чи можу я найняти у вас номер?
   – Звісно! Правда, на білій половині в нас ремонт… Поспішаю запевнити, пане: апартаменти чорної половини відрізняються самим лише кольором! Зручності всюди чудові… Ось, пан барон може підтвердити, він тут огляд проводив… тобто, оглядини…
   Дідок відмахнувся, збивши чорнильницю з конторки.
   – З моїм зором мені абсолютно байдуже: чорні, білі… О, моя перука!.. Мій капелюх… у вас надто їдке чорнило, голубчику!.. Ну нічого, пізніше вичищу…
   Повернувши письмовий прилад назад на конторку, дорогою забризкавши край баронського плаща – «О… заради Вічного Мандрівця пробачте! У вас задовгий плащ, мій великодушний пане…», – гість заходився записуватися в книзі. Поруч метушився хазяїн, готовий пробачити випадковому клієнтові, першій ластівці Трепчикової весни, сотню перекинутих чорнильниць.
   Конрад перейнявся до дідка легкою заздрістю: йому самому готельєр радів не так щиро. За квізиторською звичкою він зазирнув незграбному гостеві через плече: «Ага, ніякий не професор… Ернест Рівердейл, граф ле Бреттен… Термін проживання – на розсуд…»
   Овал Небес!
   – Перепрошую, ваше сіятельство… Ви часом не родич квестора Джеймса Рівердейла?
   – Е-е… великодушно прошу… А чому, власне, вас це цікавить, пане?
   – Дозвольте відрекомендуватися, графе. Барон фон Шмуц, до ваших послуг.
   Короткозорі очиці дідка моргнули.
   – Ага, он воно, виходить, як… Це все змінює… Ви – батько квестора Германа, гадаю?
   – Ні.
   – Невже? Я був упевнений…
   – Я не батько Германа. Я його дядько.
   – Ох, бароне! Ну звісно ж… А я – дідусь Джеймса.
   Він так і сказав – «дідусь».


   Дворянство Рівердейли отримали давно, ще за Пепіна Садженого.
   Сімейна легенда розповідає, що великий імператор, вщент розбитий ордою Елбихенойона в першій битві під Шпреккольде, втік у Бірнамський ліс, небезпечний для випадкових подорожніх і двічі небезпечний – для осіб королівського звання. Але сталося диво. Дерева Бірнаму, з давніх давен непримиренні до вінценосців, цього разу свій гнів спрямували проти жменьки охоронців імператора, перетворивши їх на ласі для себе добрива, – а він сам, поранений і знесилений поневіряннями, зрештою знайшов пристановище в хатині лісоруба. Там його й знайшли троє вільних стрільців-мародерів, які зажадали відібрати в занепалої величності одяг і коштовності, а самого Пепіна живим здати в руки лютого Елбихе для тріумфальних тортур. Лісоруб спочатку вагався між священним обов'язком гостинності та часткою від майна гостя, запропонованою йому мародерами, але підсумок ваганням батька підбив син – дев'ятирічний Марчин. Хлоп'я схопило батьківську сокиру, заступило зажуреного імператора, і голосно мовило:
   – Тату, не бійся! Нас троє проти трьох, отже, доля ще не вирішена!
   Шість років по тому, під тим самим Шпреккольде, сурмлячи перемогу, Марчин-зброєносець одержав від імператора дворянство та лицарські шпори.
   А на додачу – графство Бреттен, що межує з доленосним Бірнамом.
   Лихі язики й заздрісники майбутньої слави Рівердейлів шепотіли, що є інший варіант сімейної легенди. Без лісу, мародерів і сокири, зате з борделем у Треццо, імператором, лісорубом, сином лісоруба, флаконом видиханого афродизіаку й трьома невситимими повіями. Втім, безсилля Пепіна чи то від бойових ран, чи пак від чого іншого і ключова репліка юного героя залишалися незмінними.
   Шепотіли лихі язики правильно. В тому сенсі, що за виразнішу розмову на подібні теми Рівердейли відрізували язики – вправно, швидко й безболісно, на заздрість хірургам-медикусам.
   Різати, рубати й колоти залишалося головним заняттям родини протягом сторіч. Син Марчина, граф Роберт Швидкий, відзначився в славнозвісних Окружних Походах, наганяючи жах на мамлюків султана Ар'є-Лейба бен-Цимах. Вслід за ним за честь роду заступилися близнюки Сайрус і Сайлас, первістки Роберта. Каплиця Розбитих Надій, біля якої брати пліч-о-пліч протягом двадцяти років відповідно до даної обітниці проголошували першість дам їхніх сердець – сестер-двійнят з Деррісдайра, – навіки залишилася в пам'яті вцілілих лицарів королівства, сильно прорідивши ряди останніх. На жаль, сестри не дочекалися паладинів, благополучно вискочивши заміж за тих, чиїх імен історія не зберегла.
   Леньйон Рівердейл був лейб-беллатором, інакше кажучи, дуельним заступником короля Шарлеманя Запального, здобувши владиці репутацію тирана й людини, украй педантичної в питаннях честі.
   Клайд Рівердейл, зубожівши, відкрив приватну школу фехтування, привселюдно оголосивши інших маестро шарлатанами. Через якийсь час він вибачився перед колегами, які залишились живі. Ці вибачення в письмовій формі понад століття прикрашали собою тренувальну залу школи, разом з гаслом: «Шпагу – королю, пиху – нікому!» Подейкували, що це був ще більший глум, ніж первісна заява Клайда. Так чи інакше, інші Рівердейли, в чиїх руках залишалася школа в наступні роки, в ображанні колег словесними випадами помічені не були.
   З випадами іншого роду – залежно від ситуації.
   У скрипторіях для юних забіяк книги знаменитої родини йшли нарозхват: «Про привабливість ноги неодоспішеної», «Дуель на бастардах: переваги й недоліки», «Парадокси зброї» та «Гладіаторій». Особливо з ілюстраціями авторів.
   І нарешті, у новітній час родина Рівердейлів мала пряме відношення до храму Шестирукого Крі.
   На цьому, мабуть, варто зупинитися особливо. На відміну від горезвісного острова Гаджамад, колиски військових мистецтв із його великими майстрами, кожен із яких виглядав безневиннішим за дитину або, якщо завгодно, старця-паралітика, – храм Шестирукого пішов іншим шляхом. Крі, він же Крістобальд Скуна, маг і найвеличніший із досі існуючих накопичувачів гіпнот-конверрер, присвятив роки життя вивченню бойових навичок гомобестій. Песиголовці і ґнолі, русалки й кенклейми, гарпії й алконости, міноклейми й сатири, анубіси й озіріси, леоніди й стокіми, велетні з лебединими шиями – всі вони потрапляли в поле зору Шестирукого Крі.
   Перевертнями Крістобальд не цікавився, віддаючи перевагу стабільним поєднанням.
   Як гіпнот домовлявся з предметом свого інтересу, та ще й домагався дозволу поринути з пазуристою гарпією або, скажімо, гривастим Леонідом в унісон на задану тему – один Вічний Мандрівець знає. Достеменно відомо інше: увійшовши рука в руку в унісон, маг починав метаморфувати видиво, породжуючи конфлікт за конфліктом. Звісно, йшлося про конфлікти зовнішні – жоден гіпнот, будь він хоч харизмат-лідер Макової Ложі, не ризикнув би звернути агресію компаньйона на себе самого. Такі колінця загрожували спонтанним руйнуванням унісну й розкладанням особистості гіпнота на купу розумних, але вкрай сварливих «сусідів». Тому, ведучи підопічного дорогою баталій, Крістобальд Скуна лише заносив інстант-образ ґноля чи анубіса під час бою у великий меморандум – скрупульозно, з усім спектром методів, звичок і навичок, характерних для даної істоти.
   Песиголовці, майстри гризні та неперевершені борці з їхніми блискавичними кидками в ноги й мертвою хваткою щелеп, що змикаються на горлі збитої жертви. Ґнолі й анубіси, близька рідня песиголовців, замість фронтальної атаки віддавали перевагу серії швидких укусів у місця розташування великих артерій – поки тривала вертка боротьба за захват, що передує «бісовому млину» або «зсуву».
   Стрибучі сатири спритно знерухомлювали супротивника ударами твердих копит, брикаючись із винятковою влучністю: коліна, підйом стопи, внутрішній бік стегна, пах, живіт і ніколи – вище. У ближньому бою не було рівних їхнім родичам, п'яницям-силенам, прихильникам таємного принципу: «Хилюся на схід, падаю на захід!», і фавнам. Низько опущена голова з виставленими ріжками, низька больова чутливість, уміння затискати ворога в кут – після чого фавн невтомно молотив кулаками, що мало поступалися копитам за твердістю.
   Пікирування гарпії на здобич – могутні пазурі ніг глибоко впинаються в плоть, крила луплять по обличчю, осліплюючи, а криві та гострі кігті рук невпинно трудяться над усім, до чого дотягнуться. Більш мирні алконости не мали такого вражаючого набору пазурів, зате неймовірна швидкість їхнього польоту збивала з ніг кожного, в кого впинався розгніваний алконост, викликаючи ушкодження органів та внутрішню кровотечу.
   У морських баталіях русалки були непереможні.
   Міноклейми якось мало не призвели до банкрутства Агільєрський Коридор. Подавши клопотання про милосердя до безневинних тварин, вони, відповідно до рішення суду про рівноцінну заміну, взяли участь у коридах замість звичайних биків – чим відчутно скоротили чисельність тореро, гордих і запальних улюбленців публіки.
   Про Леонідів годі й казати – боєздатність лева, помножена на винахідливість людини, свідчила сама за себе.
   По мірі накопичення знань Шестирукий Крі перейшов до наступного етапу експерименту. Увійшовши в унісон із чистокровними людьми, адептами храму й безкорисливими ревнителями ратної справи, він знову формував батальну ситуацію, – одночасно накладаючи на людину-«попутника» інстант-образ атакуючої гомобестії. Гнучка психіка бійця адаптувала чужі, але безумовно корисні навички, заносячи їх до звичного арсеналу зміненими, але результативними. Урізноманітнюючи в такий спосіб власний театр воєнних дій, людина отримувала ряд безсумнівних переваг, зводячи воєдино дане від народження, отримане при навчанні, віднайдене в результаті життєвого досвіду – й привнесене гіпнотом-накопичувачем. А заодно, пізнавши звички гомобестій, могла успішніше протистояти їм у рукопашній.
   Буцімто згодом у бійців навіть відбувалися тілесні зміни, зовні непомітні, але успішно застосовувані в реальній сутичці.
   Перші роки існування храму, роки роботи з гомобестіями та людьми-добровольцями, оповиті мороком таємниці. Про храм ходили легенди, страшні як для слухачів, так і для друзів Крістобальда Скуни, які стояли біля витоків. Розповідалося про жахливі хвороби, про втрату координації рухів, про божевілля та звіроподібність вдачі. Згодом плітки вщухли, а храм Шестирукого за великі гроші почав приймати на навчання молодь, що прагла слави героїв. З незмінно чудовим результатом, виправдуючи високу плату за послуги.
   Джеймс Рівердейл, загиблий квестор, належав до цієї молоді.
   Ернест Рівердейл, його дід, був другом дитинства Крістобальда Скуни, одним із перших добровольців храму.


   Ролі вдячного слухача «Повісті про дім Рівердейлів» Конрад удостоївся за п'ять хвилин бесіди зі старим графом. Слухаючи героїчну сагу, барон геть знудився і заходився допитливо розглядати інтер'єр готельної харчевні, де їм миттєво накрили столик на двох.
   Як і весь «Притулок…», харчевня ділилася на дві половини: чорну й білу. Ніяких перегородок чи бодай ширм не спостерігалося: Світло й Темряву відокремлював лише кольоровий фронтир. Крім картин боротьби двох чистих начал (ліворуч перемагала Темрява, праворуч – Світло), що вже набили оскому, стіни прикрашав цілий арсенал зброї, як неушкодженої, так і понівеченої в боях, а також деталі обладунків. «Бутафорія, – визначив обер-квізитор досвідченим оком. – „Засохла кров“ на клинках – іржа навпіл з туристанською охрою. Хоча серед лат є цікаві екземпляри…»
   Ось, приміром, чорний лакований шолом. Судячи з напису, належав Аспідові Другому. Брехня: хто дозволить вивішувати реліквію перед плямкаючими та сьорбаючими обивателями?! Проте, глянцево-блискучий, із широкими «закрилками», покликаними захищати шию, із глибокими провалами «очниць», де, здавалося, зблискували пекельні вогники, з вузьким і тупим заґратованим «рилом», шолом справляв враження.
   Для Аспіда під будь-яким порядковим номером – якраз.
   На білій стороні до панелі були прибиті сніжно-сріблясті крила неабиякого розмаху. Хтось із лицарів Ранкової Зорі відловив живцем ангела й відірвав йому крила? Навряд чи. Скоріше, оригінальна частина обладунку, що надає квесторові ангельського вигляду для залякування супостата. «У кінному бою згодиться, – прикинув Конрад. – Але піше янголя далеко не полетить…»
   Під крильми стояв величезний щит, низ якого загинався горизонтальною сходинкою. По краю сходинка була заточена у вигляді пилки.
   – Виглядає страхітно. Насправді ж… – простежив за поглядом барона Ернест Рівердейл, закінчивши оповідь. – Кнехтові в обладунку з міцними поножами ця пилка – що несвезлоху дротик. Якщо цей оригінальний виступ добряче штовхнути, щитоносець дістає нижнім краєм щита по ногах, заточуючись, і верхнім – по обличчю. Навіть за наявності шолома, повірте, доволі болісно. Я б із задоволенням долучив цей щит до своєї колекції. Навдивовижу безглузда конструкція. Треба буде переговорити з хазяїном…
   Граф замовк і щедро притрусив сіллю сирну запіканку з мигдалем. На щастя, більша частина солі потрапила за обшлаг рукава дідка, майже не зіпсувавши смак страви. Ні, так віртуозно прикидатися неможливо! Але розповідь про войовничу родину? Про участь у діяльності храму Шестирукого Крі? Запідозрити шляхетного аристократа в брехні не було ніяких підстав. Виходить, у чутках про сумний результат перших експериментів Крістобальда Скуни є зерно істини?
   Чи все набагато простіше?
   Граф ле Бреттен – теоретик. Чистий теоретик! І другові дитинства допомагав саме в цій якості. Наприклад, тактика ближнього бою, знання якої він чудово продемонстрував на прикладі щита з пилкою. Навіть у Ложі Бранних магів є свої теоретики, знавці віялового метання блискавок, нездатні запалити недогарок свічки. Все це добре, але…
   Чому граф з'явився в «Притулку героїв»?
   Відразу після трагедії, спізнившись хіба на добу?!
   Обер-квізитор обережно покосував на співрозмовника. Граф перебував у задумі, обличчя його виглядало сумним. На жаль, базіка Трепчик уже повідомив старому про нічне побоїще, розфарбувавши події у найтемніші кольори. Тим часом сам же просив барона мовчати! Зачіпати слизьку тему не надто тактовно, але за час вечері між чоловіками встановилася якась подоба довірчих стосунків, як у людей зі спільним горем.
   Конрад вирішив ризикнути.
   – Даруйте, графе, що відриваю від міркувань… Що привело вас у столицю?
   – Як – що? Звісно, те саме, що й вас. Лист.
   «Який лист?!» – мало не вирвалося в барона.
   Зависла небезпечна пауза. Рівердейл здивовано закліпав очима на обер-квізитора, немов очікував, що той зараз розсміється й зізнається в невдалому жарті. Під короткозорим поглядом старого Конрад відчув себе останнім мерзотником. Чесно зізнатися, що ніякого листа він не отримував? Ухилитися від відповіді й натяками з'ясувати, що за дивні листи вибірково надсилалися на деякі адреси?..
   – Дозвольте доповісти, ваша світлосте! Вам депеша! А також дуельний комплект, замовлений вашою світлістю у спецарсеналі!
   Хвала Вічному Мандрівцеві, що береже нас у бідах!
   Кур'єр з'явився на порозі навдивовижу вчасно.
   – Перепрошую, ваше сіятельство, служба. Служба й обов'язок честі. Я змушений вас залишити.
   – Звісно, бароне! Ні в якому разі не смію вас затримувати! Бажаю удачі… о… ці тарілки надто крихкі!..
   – Дякую вам, графе.
   Церемонно розкланявшись, барон поквапно вийшов.

   У пакеті виявився результат запиту: убогі архівні дані на загиблих квесторів. Часу до заходу сонця залишалося мало, і Конрад відклав папери на потім. Коли він залишав свої нові аспідно-чорні апартаменти, у відкрите вікно залетіло знайоме «лелеченя» – точна копія денного посланця.

   «Його світлості, Конрадові фон Шмуцу, особисто в руки.
   Високоповажний колего!
   Доводжу до Вашого відома, що в процесі подальшого вивчення кулі-обсервера мною встановлено: після відомих подій минулої ночі, але ще до того, як обсервер опинився в палатах Тихого Трибуналу, з кулі було знято копію. Встановити особу копіювальника доступними мені методами неможливо.
   Щиро Ваша, вігіла Генрієтта Кукіль, м. н. к.»


скачать книгу бесплатно

страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42

Поделиться ссылкой на выделенное