Подорож

скачать книгу бесплатно

Подорож
Емма Андiевська

«Подорож» Емми Андiевськоi – збiрка новел, яка характеризуеться численними експериментами з формою та змiстом, домiнуванням сюрреалiстичних мотивiв***. Авторка спонукае читача до нетрадицiйного погляду на реальнiсть, де возвеличуються малi речi i спрощуються – вагомi. Свiтову славу письменницi принесли прозовi твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапiта», «Тигри», «Казка про яян», поетичнi збiрки «Народження iдола», «Наука про землю», «Вiлли над морем», «Мiражi», «Мiста-валети», «Шухляднi краевиди» та iн. Емма Андiевська – украiнська письменниця та художниця, яка працюе у стилi сюрреалiзму та герметизму.

Емма Андiевська

ПОДОРОЖ

Новелi

НАРОДЖЕННЯ ІДОЛА

(Сонет)

Немов з потвор зiрвали леп,
Ще праземних, – i кров, як лико.
(Вiн сам, вiн нi з чиеi ласки!)
Об темiнь розпластавши лоб,

Дивився в цей свiт: горна лип
Виходили з грунтiв, як спека.
З природи вирiзано спокiй,
І звiрам бракувало лап

Пiдвестися. І серед сну
На кониках побiльшивсь нiмб.
Собаки омивали мiсяць,

Що тiнi фавнам розпиляв.
Закон: його прийняти мусять,
Якщо не зважаться спалить.

КУПІВЛЯ ДЕМОНА

Беручись за ручку своiх дверей, Д. захотiв купити демона. Вiн побiг, боячись, що зачиняться крамницi, деякi й дiйсно вже були зачиненi, але ще встиг.

Продавщиця саме спускала на вiтрину жалюзi, коли Д., задихавшись i вибачаючись за пiзню годину, попросив продати демона.

Продавщиця взяла драбину, приставила ii до полиць, полiзла, зняла демона з верхньоi полицi, обтрусила з нього пил, запакувала в лискучий папiр, перев’язала шнурком, клацнула клявiшами каси i, погасивши свiтло, перетворилась на драбину.

Д. дуже вдоволений вийшов з демоном пiд пахвою. Нарештi вiн мав власного демона, йому цього вже давно хотiлося, аж дивно було, чого ранiше вiн не купив, але тодi, певно, ще не прийшов на це час.

На вулицях продавали вечiлнi газети й запалювали лiхтарi. Пiд лiхтарями стояли полiцаi i iли тiстечка.

Д. мiцнiше притиснув рук;ю пакунок, щоб вiдчути куплене. Оминути собор, кiлька крокiв – i дома, i, уявляючи собi обличчя жiнки, дiтей, що його чекали, вiн посмiхнувся.

– Ти купив собi молодого демона!

Д. глянув у напрямку голосу. У нiшi собору стояв святий з вiдбитою рукою i кивав Д. пiдiйти ближче.

Д. було дуже незручно.

– Так, я маю власного демона…

– Знаеш, – продовжував святий, нiби не помiчаючи, що Д. незручно, – у мене ревматизм – моя нiша трохи протiкае, i пiсля того, як менi вiдiрвало руку при одному з повiтряних нападiв, я почуваю бiль саме в тому вiдiрваному шматку руки. Це сталося дуже давно, але я нiяк не вiдвикну. Правда, дивно?

– Це я намовив його гукнути тебе, – позiхнув над нiшею пiвень i повернувся до Д.

– Вiн набрид менi своiми iсторiями про ревматизм у вiдбитiй руцi – я дуже пiдозрiваю, що в нього нема нiякого ревматизму, що вiн це вигадав вiд нудьги, та й про вiдбиту руку менi щось не все ясно – я знаю його iсторii напам’ять, навiть з кiнця до початку. Ревматизм його едина тема, яку вiн розповiдае на всi лади. Взимку це ще нiчого, але влiтку! Не бiйся, – заспокоiв пiвень Д., помiтивши, що той зиркае на святого, – вiн не може образитися, вiн святий. Мiй фах пускати милянi баньки. Я люблю всю нiч видувати iх, i тепер навеснi для цього саме найкраща пора, але потрiбне зосереджен ня, а вiн менi заважае. Як я люблю милянi баньки! Мiж iншим, так як я, нiхто не вмiе iх видувати. Не подумай, що я зарозумiлий. Щиро кажу – нi. Зрештою вистачае подивитися на пiвня, що стоiть на другому боцi собору i славиться пусканням баньок, щоб збагнути мое мистецтво. Вiн супроти мене нiщо, профан. Бо дiйсно лише я досконалий у цьому.

І вiн для наочности видув гiрлянди крокодилоподiбних, мушльоподiбних, круглих, видовжених, помаранчових, жовтих, червоних, чорних i срiблястих баньок.

– Ти маеш власного демона, – згадав пiвень – До побачення.

І вiн повернувся хвостом до Д.

– Д., – мовив святий, струшуючи з одягу милянi баньки, – ти маеш демона, отже ти тепер…

Вiн раптом забув, що хотiв сказати, махнув рукою й замовк.

На розi проiхав трамвай. Д. ще трохи постояв i пiшов, йому перехотiлося йти додому.

Уперше за все життя Д. почув себе iнакшим. Спинившись перед вiтриною, вiн обережно помацав пакунок з демоном. Демон був м’який i приемний. «Нi, – подумав Д., – я ще не хочу, щоб вiн говорив», – i рiшуче пiдiйшов до будинку, де мешкав. На дверях йому кинулися в вiчi металевi квiточки, набитi посерединi колом, на якi вiн ранiше не звертав уваги.

Д. подзвонив, дверi вiдчинилися, i вiн став пiдiйматися схiдцями вгору, коли дверi портьершi розтулилися, i син ii висунувся в щiлину й меланхолiйно зiдхнув:

– О, ви маете демона!

Д. зробив вигляд, що не почув, i прискорив кроки. Але тепер, як на команду, з усiх дверей висувалися сусiди, вигукуючи:

– Ви маете демона!

– І що коштував демон?

– Вiн приручений чи нi?

Д. здавалося, що вiн роками пiдiймаеться по сходах. Цi хами, що це iх обходило! Хами не вгавали.

– Се-се-се! – прошипiв Д., перекрививши обличчя й висунувши iм язика.

– Ага! – вирвалося з полегшенням у сусiдiв, i вони, заспокоенi й задоволенi, позачиняли за собою дверi.

На порозi Д. чекала жiнка. Вона помогла йому зняти пальто, i вiн аж пошкодував, що не взув калош, так йому забажалося iх зняти.

У кiмнатi дiти гралися кiшкою, що крутила хвостом i нявкала.

Д. поклав пакунок на стiл i сказав:

– Тепер ми маемо власного демона.

Дiти вiд захоплення розiрвали кiшку надвое i обидва шматки жбурнули пiд лiжко.

«Тепер я маю демона», думав Д. в лiжку, слухаючи, як сонно дихають дiти й жiнка, i не мiг заснути. Зародки настрою, що з’явилися в нього по дорозi додому, розросталися в важку первiсну радiсть. Радiсть ширила м’язи – Д. здавалося, що вiд неi аж тiло потрiскуе, як вiд електрики, – i починала крутитися голова.

Д. встав, накинув на себе халат, вийшов на балькон i, вдихнувши всiм тiлом повiтря, сам того не усвiдомлюючи, плеснув у долонi. Його нiби вставили в важке чорне хвилювання. Вiн стояв, як в трансi, i навiть не вiдчував, що кров бризкае з пучок, дивився, як перед ним починають свiтитися дахи свiтлом, яке вiн колись дуже давно десь бачив, хоч i не мiг пригадати де. Бiля його нiг бризки крови перетворювалися на струмки.

На столi лежав демон, акуратно запакований в лискучий папiр i перев’язаний шнурком.

ВАЛІЗИ

– Хвилиночку, пане, пане! – просто на Д. бiгла огрядна людина. – Пане, я дарую вам цi валiзи!

І перш нiж Д. встиг зрозумiти, що сталося, товстун вже зник в однiй з найближчих вулиць. До нiг Д., невинно посмiхаючись, носii поставили з десяток величезних валiз.

Д. глянув на валiзи, на носiiв, пiдняв плечима повiтря й намiрився йти. Можливо, при iнших обставинах вiн iнакше поставився б до такого подарунку, але Д. поспiшав на побачення. Вiн вирiшив, що пора освiдчитися дiвчинi i що вiн сьогоднi це зробить, валiзи були йому нi до чого.

Носii пiдхопили валiзи й побiгли за Д. Вiн зупинився.

– Менi не потрiбнi валiзи!

Носii переглянулися, похитали головами й при першому ж кроцi свого нового господаря послiдували за ним. Д. не мав нi часу, нi охоти сперечатися з ними, мовляв, вiдчепляться, коли не звертати на них уваги, i, не оглядаючись, прямував далi.

Була недiля, пригадав собi Д., побачивши, що в парк вийшло пiв мiста. На кожному деревi висiло по сонцю, кричали дикi качки i все дрiбне птаство. Нагулювали псiв. Щасливi батьки, в супроводi знайомих, родичiв i дакелiв, пхали дитячi вiзки, а над озером сидiла публiка, в кого не було грошей заплатити за човен, щоб поплавати по озеру, i голосно захоплювалась природою. Д. аж самому захотiлося сказати: «Дерево, яке чудо природи!» або: «Свiт прекрасний!»

На однiй лавцi, мiж двох бородатих бабусь, сидiла дiвчина. Побачивши Д. з валiзами, вона пiдхопилась, i квiточки на ii сукнi згасли.

– Ти вiд’iжджаеш? Такий ти! – i побiгла геть, плачучи.

– Почекай, я тобi все поясню! – вигукнув Д., бiжачи за нею.

Носii, пiдплигуючи й прокладаючи собi дорогу валiзами, погнали слiдом. Одного так вдарило валiзою, що голова йому перекрутилася карком наперед. Вiд жаху, бачачи раптом власну спину, чоловiк ревiв, не наважуючися рушити з мiсця. Мимохiдь носii зачепили дитячий вiзок. Вiд поштовху немовля вилетiло i, зачiпившись сорочкою за гiлку, повисло над натовпом.

В загальнiй метушнi Д. загубив дiвчину з очей, але зупинятися пiсля того, що накоiли носii, було запiзно, i Д. бiг, не дивлячись куди, аби лише вперед, геть вiд крикiв, вiд людей, вiд валiз, якi так безглуздо зруйнували його життя.

В першому завулку, де не стало чути крикiв, Д. зупинився й перевiв дух. Бiля нього легко й весело, нiби попереднiй бiг був розвагою, не вартою уваги, зупинились носii i поставили валiзи.

– Вiдкрийте валiзи, я хочу принаймнi знати, що в них!

– Пане, – сказав один з носiiв, – цi валiзи неможливо вiдкрити.

– То розбийте iх!

– iх не можна знищити.

– В такому разi забирайтеся до чорта!

– Пане, ми вам належимо.

Якби Д. мав хворе серце, воно розiрвалося б вiд лютi, але серце Д. працювало на кiлька кiнських сил; за хвилину воно розтасувало кров по належних мiсцях, i Д. почув лише голод.

– Чорт з вами, – сказав вiн, намацавши в кишенi кiлька дрiбних монет, увесь свiй капiтал. – Нехай хтось з вас пiде купить менi кiлька булочок.

– Пане, ми не вмiемо купувати.

– Якщо ви належите менi, то мусите, я голодний, швидко!

– Пане, ви можете нас убити, але ми не вмiемо купувати, ми вмiемо лише носити валiзи.

Пiсля цього Д. вже нiчого не казав.

Завулок був такий вузький, аж давно, як вiн ще iснував у такому великому мiстi. Будови стояли мертвi, хоч угорi з одного будинка до другого висiла мокра бiлизна. Крiм крапель, що iнколи падали на брук, нiщо не нагадувало про людське iснування. Д. сiв на один з кам’яних порогiв i заснув, притулившись до чиiхось две- рей, що за своiм виглядом ще нiколи не вiдчинялися.

Д. струсонуло, кинуло набiк, вдарило по барабанних перетинках, i вiн прокинувся. Навколо, скiльки сягало око, з старих, найновiших, малих i великих авт горлали шофери; деякi навiть познiмали стерна i билися ними. Сам Д. сидiв у автi, яким правив обтiчноi форми шофер. Позаду нього з ентузiазмом посмiхалися носii.

– Що тут дiеться?

– Цi шофери нещаснi, iм не пощастило посадити вас у свою машину.

– Я не маю грошей! – вигукнув Д. – Ви помиляетесь, думаючи, що моi валiзи чогось вартi!

– Вам не подобаеться швидкiсть, – простогнав шофер i дав повний газ.

Авто завило i, оминаючи тушi iнших авт, на одному колесi повернуло за рiг.