скачать книгу бесплатно
Мiражi
Емма Андiевська
«Мiражi» Емми Андiевськоi – поетична збiрка сонетiв, у якiй авторка вдаеться до традицiйних для ii iдiостилю фiлософських рефлексiй***. Свiтову славу письменницi принесли прозовi твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапiта», «Тигри», «Казка про яян», поетичнi збiрки «Народження iдола», «Наука про землю», «Вiлли над морем», «Мiражi», «Мiста-валети», «Шухляднi краевиди» та iн. Емма Андiевська – украiнська письменниця та художниця, яка працюе у стилi сюрреалiзму та герметизму.
Емма Андiевська
МІРАЖІ
ІСНУВАННЯ АПОГЕЙ
Почався день, – працюе – розвiзник.
Дiйснiсть – нову подобу – й борозну.
Інший – розподiл, – цiль» терен, – зразок.
Антени, що – прозорiсть – без ознак.
Канон – помер, нехай – живе канон? —
Майбутне – в закутку – в вiдрi – куня.
Закон буття: черговий – хiд конем?
В мутацiю рух – кiсткових тканин? —
Не рiдко – вистачае – й напiвзахiд.
Й величина критична – показуху.
Й матерiя, яка – у ночвах – кисне,
Щомитi – в цiлiсть – й найдрiбнiшi куснi,
Щоб – сила, – ще без обрисiв, – бугай»
Як – дух, що – iснування апогей.
ЦИКЛОН, ЩО – ШАПОКЛЯКИ – ВСІХ ЧАСІВ – З-ЗА КЛУНЬ
Вряди-годи й найглибше мiсце – в брiд.
Чаклун – пантруе, та – коня – оброть.
Лежить – розкидане – навкруг – добро.
Лише торкнув, як звiдти – морок – пре —
Й заковтують – площини ненаситнi.
І марнi – зойки й лементи – надсаднi.
Будiвлi – на кiстках – ростуть – висотнi.
Й рятiвники – на кiлька кальп – вiдсутнi.
Та – рiдко – динозаврами – оздоби
Минулого – в закляклiм – можна здибать.
Хоча i тут – дозорцi одноокi —
Пильнують, щоб – нiхто, – й одразу – iкла,
Забувши: пам’ять – зародки – i в склi. —
І ключ – нащадкам – iнколи – й циклон,
Що – шапокляки – всiх часiв з-за клунь.
Й ВІЧНІСТЬ?
Калата серце: навпростець – крiзь стiни.
Дiвча – в трикутниках – пасе тритонiв.
Сплеск, – й дотиком – ество – несусвiтенне.
Усесвiти – iз верчикiв – з каштанiв.
Уздовж хребтiв, – як Морзе, – спалах скiпок.
Навшпиньках – вухо дiйсности – з окапин.
Споруджують – з пелюсток – телескопи.
У особисте – з величин сукупних.
Кутастi форми – свiтанковий тральник.
З балькона – ручка – в надсвiти – вiтрильник.
Вправляються – атлети – уздовж нюху,
Долаючи – глухi кути, що – нехiть. —
Нутро – трiпоче, – iз легень – намет.
И вiчнiсть – як мильна бульбашка – лиш – мить?
ГЕНЕРАТОР СЯЙВ
Мiняе листя – дихальця – i плевру.
Казан, що – дiйснiсть, всi – ознаки плову.
Бiжать – один – повз одного – квапливо.
Життя – дола пороги – самоплавом.
Нутро – поволi – туф – i цельофан.
Над горами – на лiктях – небо – фен.
Малих – у парках – теквандо – й кунгфу.
М’якою – лiйкою вiкна – Грифон.
Серед будiвель – мига – плоскогiр’я.
Дiдок з балькона – з келишком кагору —
Свiт спогляда, – сипку ефемериду. —
Скрiзь – веретенце й мушельки – природа.
Й свiдомiсть, – рештки, – затонулий сейф,
Що – не гора, – на Генератор сяйв.
І ЗНОВУ – ВЕСНА
Весна. Працюе пароохолодник.
Свiдомiсть – вправи – спогляда – пiлотнi.
Дрiбочуть – ноги – бльокiв монолiтних.
На помах – й свiт – аеростатом – ладний.
Мiж формами – ознаки боротьби.
Хлоп’я – на хмарi – у руцi – обух.
З трибун – багаття – до нутра – рябе.
Янгол – кодолу, що – порон, – руба.
Вагань найменших – те, що буде – потiм.
Аби лиш – зараз – хвилi – не проспати.
Малятi – жiнка – лагодить – пiдгузник.
Навколо – цвiту – пуп’янки фугаснi.
Й за самокат[1 - Самокат – дитяча iграшка для катання на роликах або колесах, яку рухають вiдштовхуванням ноги. (Тут i далi примiтки авторськi).], – схопивши – джерело,
Подорожують – шкети – горiлиць.
БУЯЄ – ФОРМ ПЕРЕХІДНИХ – КВІТНИК
Буяе – форм перехiдних – квiтник.
В повiтрi – книжку, – горiлиць – юнак.
Ще – бульбашок – меридiани сну, —
Й – за вiтром – i водою – наносне.
Вздовж рiчки, – усiм мiстом – й ген, – липняк.
Майдан, – на показ – бучно, – викопне.
За натовпом, – сполоханий курник, —
З трибун святкових – боз, троянди, хну.
Фасади – знов – тенденцiю – в домiрне,
Хоч – не бракуе – й ухилiв – в примарне.
Пiд мостом – дiлять – волоцюги – здобич.
Дiдок – iз песиком – до лавки – диба.
Поволi – крок – чи в шал – буття сезон,
Що, – дар живих, – долонею – сльозу.
РОЗТЯЖНІ СВІТИЛА
Тло звук з криницями – й випростувань плацдарм.
Вир перетворювань, що – м’ясорубки – з дiр.
Пiсок. З мулетою – лiтае – матадор —
Вже над ареною, де ще – кривава дерть.
Згорнулося повiтря: з рур – червоний твiд, —
І сигнальних лямп – пано – на кiлька тисяч ватт.
Крiзь душi – i тiла – посiялось – нове.
Викопний – вiдсвiт, – хрящ – колись пiдземних вод
Тугiшою – енергiя – виходить – з нурту,
Змiтаючи – ласти, – тупе, глухе й iнертне.
Брандспойти, якi – i свiдоме, й – пiдсвiдоме.
ПАЛІЯТИВ
Свiт втратив мову – й перейшов на миги.
Над клюмбою – спалахують – комахи.
Для дiйсности- крiзь рурки- допомогу.
Вся фльора – на флюоресценснi смуги.
Скакалку – й дзиглик – в мандри – неврастенiк,
Шлях найкоротший – крiзь – найгрубшi стiни.
Бо форми iснування – безнастанно, —
Й метану бульки, що – хребет – i втому.
А тут ще – недовтiленi – пiщини,
Що – серце, – i нестерпний напад – щему.
Та – сенс – нутро, – серед ущiльнень – оптик:
За карк – буття – вхопив – рухомий клаптик —
І, заки – хтось – колись – палiятив, —
Вже зараз – в усi напрямки – лiта.
АРЛЕКІН
Вiкно. У цилiндричнiй вазi – кали.
Геть – поскакали – тi, що – вже – нiколи.
Рука – в руцi – передае – пiвкулi
Землi – з зародженням – вiтрил – наскельних.
Хаос, – цупкого повсякденна – в’язень, —
Прокинувся – й на шворочку – дiези.
Й предмети – нiмби, крiзь якi – мерлюзи,
Де iснування – з дiр – без фiльтрiв – лiзе.
Вiд кiсточок, – форм надбудову – здувши, —
Йдуть – вiд двоногих – вже – самi пiдошви —
Стежками, що iх – жужмом – й iгуани.
Котрi – одбiгли – сну – i гiгiени,
Хоча i iм – дороговказ – звиса:
В маленьких зграйках – з неба – iвасi, —
Єдиний, хто – незмiнно, – арлекiн,
Що, за мiстки освiтлення мiське,
Серпа держалко – мiцно – в кулаку.
УСМІХ – ПОРЦЕЛЯНИ
У цей свiт – нiжний усмiх – порцеляни:
Перед пастушкою закоханий – колiно.
Висока зачiска – i на долонi,
Вперед простягненiй, – вахляр зелений.
Запiлля, – тло, – квасоля тичкова.
З-пiд черевичка – хвилi рiчковi.