Григорий Адамов.

Таємниця двох океанів

(страница 5 из 37)

скачать книгу бесплатно

   Не зводячи очей з екрана, на якому застигло зображення айсберга з постаттю людини, капітан злегка повернув штурвал, що відсвічував білим світлом. Судно слухняно змінило курс на кілька градусів на південь.
   Із люка появилось двоє людей у форменках і безкозирках. За ними показалися два ящики: один більший, довгастий і плесковатий, другий менший, майже кубічний. Люди стали нерухомо по боках люка, кожен із своїм ящиком біля ніг. З щілини, яка відкрилася біля люка, поповзла вниз, тісно прилягаючи до боків судна, гнучка металева драбина і зупинилась, як тільки її нижня перекладина занурилася в воду.
   В цю мить потяг великий вітер, і несподіване світло стало раптом розливатися по поверхні океану. Воно з'являлося то тут, то там, то виникаючи з глибини, то опускаючись туди зеленуватоголубими, синюватозеленими світними туманностями і з великої кількості дрібних ніжних іскорок. Вони переливалися червоними відтінками, зливались у великі плями, захоплювали все більше і більше простору, розгорялись на дрібних брижах під вітерцем, як безліч палаючих куль. І раптом вся поверхня океану спалахнула, немов покрилася шаром розпечених до білого залізних ошурків; у наступну мить вона перетворилася на розтоплене рідке срібло з спалахуючими в ньому зірочками, кулями, овалами з кривавочервоних рубінів, зелених ізумрудів, синіх сапфірів. Стало видно, але все здавалось дивовижним, новим, невпізнанним: світло лилося звідусіль, з усіх боків, і тіней не було.
   – Пірозоми! – вигукнув Лорд. – Pyrozoma atlantika! Найяскравіша із тварин, що світяться. Яке чудове видовище!
   Металевий горб рухався вперед, здіймаючи перед собою і по боках хвилі холодного полум'я. Зненацька біля самого підніжжя горба з цього рідкого полум'я метнулося довге гнучке тіло, все немовби облите сріблистоголубою парчею, і, вигнувшись красивою дугою, пірнуло і зникло. За першим зараз же послідувало друге, потім третє, четверте, і через хвилину табун дельфінів у вогненному фантастичному танці оточив судно і пішов за ним, не відстаючи.
   Гучний вигук Скворешні відірвав Лорда від цієї картини і повернув його до дійсності:
   – Людина на крижині!
   На відстані двохсот метрів від судна височів велетенський айсберг. Він здіймався, мов охоплена полум'ям гора, нестерпно яскрава, переливаючись всіма барвами райдуги, як дивовижний брильянт, повний внутрішнього вогню. На сліпучобілому майданчику айсберга під вхідною раковиною грота чітко вимальовувалась непорушна темна постать людини.
   Позаду судна, на відстані кількох десятків метрів від майданчика, під водою раптом сильно забурунило, і судно майже відразу зупинилося.
   – Глісер на воду! – скомандував капітан. Людина, яка стояла біля люка, поставила свій ящик на бік і натиснула замок. З безперервним потріскуванням і шарудінням ящик розкрився, розкинувся, почав витягатися, довшати і розширятися і через хвилину перетворився на невеликий гумовий глісер на складному каркасі з блискучих металевих прутиків, смужок і пластинок.
З другого ящика тим часом було вийнято невеликий електромотор з складним гвинтом і прикріплено до корми глісера.
   Ще мить, і глісер з Скворешнею біля керма і двома його товаришами на борту, сковзнувши на палаючу воду, нечутно понісся до айсберга, обсипаний білими бризками вогню і краплями палаючих самоцвітів.
   Здалеку долітав голос Скворешні, що кликав, щось запитував, підбадьорював.
   Назад глісер летів, немов на вогненних крилах. З виключеним мотором, він не встиг ще щільно пристати до металевого борту судна, як Скворешня збіг на площадку, тримаючи на руках маленьке людське тіло з безпомічно звисаючими головою і ногами.
   – Хлопчик! Хлопчик! – кричав він збудженим і радісним голосом. – Зовсім ще мальчик.
   – Живий? – кинувся до поручніз Лорд.
   – Непритомний. Спершу стогнав, потім затих.
   – Швидше до мене, у госпітальний відсік! – крикнув Лорд, кидаючись до люка і зникаючи в ньому. За ним зник Скворешня з своєю ношею.
   Потім спустилися люди з складеними в ящики глісером і двигуном; драбина зникла в своїй щілині.
   На площадці лишився сам капітан. Він натиснув кнопку на щитку управління – поручні розімкнулися і розчленилися в кількох вузлових місцях, горизонтальні прути опустилися і, притулившись до стояків, сковзнули разом з ними всередину горба. Капітан оглянув площадку, обдивився пустельний океан і так само спустився в люк. Відкинута назад, наче шапка на потилицю, закруглена вершина зрушила з місця, поповзла по рівчаках на площадку і, дійшовши до її переднього кінця, злилася з горбом і зупинилась.
   Зараз же після цього незвичайний горб почав швидко занурюватися і через кілька секунд зник під водою. Вал, що набіг, як велетенський прас пройшовся по тому місцю, де тільки що здіймався горб, немов знищуючи його найменші сліди на поверхні океану.


   Підводний човен був військовим кораблем. Останнє дивовижне досягнення радянської техніки, він зробив би переворот в будівництві підводних човнів усього світу, коли б стали відомими наукові основи його будови і озброєння. Вороги Радянського Союзу неодноразово намагалися добути креслення таємничого підводного човна, одержати матеріали і конструкторські розрахунки. Вороги із Сходу і Заходу напружували всі сили, витрачали величезні кошти, аби тільки розгадати цю таємницю радянського флоту. Навколо заводу, де йшлс будівництво, день і ніч кружляли шпигуни; двоє відповідальних працівників заводу, у яких вони, мабуть, сподівалися здобути дома необхідні матеріали, були знайдені забитими; шпигунів виловлювали, саджали до в'язниці, деяких за убивство розстріляли. Але кількість їх не зменшувалась, а нахабність з наближенням строків закінчення будівництва збільшувалась.
   Однак все було безуспішно. Будівництво підводного човна під керівництвом його конструктора Михайла Крє-піна було благополучно закінчене. В глибокій таємниці корабель був спущений на воду, озброєний новою, зовсім незвичайною зброєю захисту і нападу, випробуваний в мілководному Балтійському морі і відправлений в перше далеке плавання – у Владивосток.
   Саме там через кілька місяців, як про це настійно говорили всі факти і матеріали, що стали відомі радянському урядові, мала вдарити давно підготовлювана гроза. Давній ворог, який уперто і невтомно добивався панування на Азіатському континенті, не залишав своїх загарбницьких задумів щодо Радянського Примор'я.
   Спокійно і пильно партія і уряд Радянського Союзу стежили за своїм сусідом. Вони знали, що 24 серпня, в день народження імператора, чекали прийняття рішень, від яких залежало мирне життя мільйонів трудящих.
   Саме напередодні цього вирішального дня, двадцять третього серпня, підводний човен «Піонер» повинен був з'явитися біля далекосхідних берегів Союзу і показати агресорові, що радянські кордони неприступні. Несподівана поява нового надзвичайно могутнього бойового судна повинна була в останню мить змішати карти імперського генерального штабу, зруйнувати його плани і послужити ще одним, додатковим засобом протвереження.
   Це перше в історії вільне плавання в недосяжних досі глибинах океану мала використати і радянська наука – для вивчення важливих проблем фізики, хімії і біології моря. Радянська наука перша у світі повинна була розгадати все те таємниче, що ховалося в цих глибинах і збуджувало безконечні суперечки серед учених всіх країн. З цією метою до підводного човна була відряджена група наукових працівників на чолі з відомим радянським зоологом Арсеном Лордкіпанідзе. Вона мусила по-веле-тенському маршруту підводного човна, починаючи від Балтійського моря, через Атлантичний океан, через Гібралтарську протоку, Середземне море, Суецький канал, глибина якого на той час була доведена до тридцяти метрів, через Індійський океан, Китайське море і до Японського моря ретельно вивчити виникнення і проходження течій на глибинах, фауну великих глибин, рельєф морського і океанічного дна, фізичні і хімічні процеси в цих областях. І тут, як завжди, Радянська країна прагнула до того, щоб оборонні і господарські засоби служили одночасно і науці – для розширення влади людини над природою.
   Підводний човен ішов до місця свого призначення, дотримуючись глибин не менше двохсот метрів, намагаючись не з'являтися на поверхні. Його похід мусив лишатися таємницею для всього світу, таємницею, яку ховали і зберігали глибини океанів, крізь які він прокладав свій шлях. Такі були інструкції вищого морського командування, якими зобов'язаний був керуватися капітан Воронцов. Відступатися від цих інструкцій йому дозволялося на власний розсуд лише в крайніх випадках.
   Впіймавши з «Діогена», що гинув, радіосигнал біди, «Піонер» прибув на місце катастрофи одночасно з рештою суден, що поспішали туди, хоч відстань, яка відділяла його від «Діогена», була в кілька разів більша. Тримаючись на глибині близько двохсот метрів, стежачи за всіма радіо-переговорами «Діогена» і його рятівників, «Піонер» провів потім судно, яке тонуло, до глибини одного кілометра і бачив, як повітря, що скупчилося в його відсіках, під тиском води в сто атмосфер розірвало судно на кілька частин, які потім швидко пішли на дно.
   Ще до переклички врятованих підводний човен знав про загибель двох людей – одного матроса і однієї жінки, які впали у море під час зіткнення судна з айсбергом. їхні тіла, що повільно опускалися на дно, підводний човен бачив, коли кружляв у глибині навколо «Діогена». Але трупа третього, що зник, радянського хлопчика Павла Буняка, він знайти не міг, незважаючи на ретельні і пильні шукання. Після того як «Діогена» проковтнули хвилі, його інфрачервоний розвідник, керований по радіо, ще довго носився під поверхнею вод у всіх напрямах і спускався на великі глибини, але не знайшов трупа хлопчика. Тоді старшина водолазів Андрій Скворешня заявив капітанові Воронцову, командирові підводного корабля, що за його твердим переконанням хлопчик або його труп знаходиться, вірніше за все, на одному з великих уламків, що плавали на місці корабельної аварії. Скворешню підтримали начальник наукової частини професор Лордкіпанідзе, старший лейтенант Богров і радист Плетньов.
   Чи була доля, життя або смерть радянського хлопчика тим «крайнім випадком», який передбачала інструкція вищого командування?
   Після короткого вагання бойовий командир, який ніс величезну відповідальність за неоціненний корабель, прийняв рішення, яке підказували йому радянські почуття. Однак перш ніж натиснути кнопку до «підйому» на пульті центрального поста управління, капітан Воронцов забезпечив безпеку корабля всіма заходами, які були в його розпорядженні. Інфрачервоний розвідник знову вирвався з борту підводного човна і почав кружляти навколо нього, підіймаючись по спіралі до поверхні, вистрибував у повітря і безперервно пересилав на екран центрального поста зображення всіх предметів, які зустрічалися на його шляху, – уламків аварії, риб, водоростей і навіть прозорих медуз. Все говорило про пустельність океану і неба, цілковитий спокій і безпеку. І лише тоді показався на поверхні океану «Піонер»…
   Ще з шумом і зітханнями працювали пневматичні важелі, які вганяли нижню кришку люка в його гніздо, як човен, закінчивши рятування хлопчика, вже швидко занурювався у спокійні безпечні глибини, лягаючи на свій курс. В цей час зоолог і лікар підводного човна Арсен Давидович Лордкіпанідзе напружено працював у госпітальному відсіку над тілом мертвенноблідого, зовсім нерухомого Павлика.
   Щастя Павликове полягало в тому, що старший радист Плетньов прийняв із Ленінграда і передав капітанові Воронцову шифровану радіограму лише через годину після того, як підводний човен зняв хлопчика з айсберга. Саме ця година врятувала йому життя.
   Радіограма була від Головного штабу морських сил Республіки і мала надзвичайно важливі повідомлення.
   Органи Управління державної безпеки встановили, що одна іноземна держава, зацікавлена в послабленні оборони наших далекосхідних берегів, невідомо як дізналася про маршрут «Піонера», і її таємні агенти намагаються знищити підводний човен під час його зупинки в Гібралтарській протоці чи в іншому пункті його маршруту. Тому Головний штаб пропонує капітану Воронцову іти до Владивостока, не зупиняючись у Гібралтарській протоці, і не через Індійський океан, а навколо миса Горн і через Тихий океан, триматися протягом всього шляху на великих глибинах, зберігаючи цілковиту секретність і нічим себе не виявляючи. Ця зміна маршруту повинна була потягти за собою і перебудову плану наукових робіт експедиції. Однак Головний штаб підтверджує, що за всіх обставин строк прибуття корабля до Владивостока лишається незмінним – двадцять третє серпня.
   Не могло бути сумніву, що коли б капітан Воронцов одержав цю радіограму трохи раніше, він навіть не наблизився б до місця загибелі «Діогена». Не важко собі уявити, яка доля чекала б Павлика в цьому випадку…
   Командир підводного човна стояв у коридорі і уважно перечитував аркуш паперу з розшифрованою радіограмою. Радист Плетньов, маленький, сухий, з темним, зморщеним, як сушена груша, обличчям, стояв перед командиром. На лівій руці у нього невистачало двох пальців – пам'ять про тривалу зимівлю на одному з далеких островів Радянської Арктики і про трагічну зустріч там з білою ведмедицею і двома ведмежатами, – зрештою, трагічнішою для ведмежої родини, ніж для Плетньова.
   Радист терпеливо чекав розпоряджень командира. Стіни коридора і двері з обох його боків під м'яким світ-ло'м електричних ламп матово вилискували лаком темно-червоної поліровки. Узорчата каучукова доріжка тяглася по підлозі. З кількох круглих люків, вирізаних в підлозі і огороджених легким півколом поручнів, виривалися стовпи яскравого світла і доносився тихий шелестячий шум працюючих машин.
   Командир повернув нарешті до Плетньова стурбоване обличчя.
   – Розпорядіться, будь ласка, негайно скликати до мене командний склад човна і запросіть начальника наукової частини. І самі, звичайно, приходьте.
   – Єсть, товаришу командир, скликати командний склад, начальника наукової частики і самому прийти!
   Через кілька хвилин, викликані умовними сигналами з своїх кают, диспетчерських і з різних відсіків підводного човна, один за одним квапливо проходили в двері командирської каюти перший помічник капітана старшин лейтенант Богров, головний електрик воєнний інженер другого рангу Корнєєв, начальник акустичної частини лейтенант Чижов, начальник наукової частини професор Лорд-кіпанідзе, комісар Сьомін, старшина водолазів Скворешня і, нарешті, Плетньов.
   Каюта командира складалася з двох частин. Ліва, відгороджена портьєрою, була спальнею. В правій частині, просторішій, посередині стояв робочий стіл. В кутку на невеликому столику розміщалися кілька найголовніших навігаційних приладів, які автоматично показували те саме, що й прилади в центральному посту управління. В іншому кутку – шафочка з акумулятором для автономної сітки освітлення. Тут же стояла шафа, наповнена книжками. Стіни були завішані великими картами рельєфів дна Атлантичного, Тихого та Індійського океанів. На менших картах були показані горизонтальні і вертикальні розрізи океанів з лініями однакових температур, солоності, щільності вертикальних і горизонтальних течій, пануючих вітрів.
   Всі вже усілися навколо стола на легких зручних стільцях, але капітан, не приступаючи до справи, продовжував з нетерпінням поглядати на двері.
   – Де ж головний механік? – звернувся він, нарешті, до Плетньова.
   – Сказав, що йде негайно.
   Двері відсунулися вбік, і в каюту увійшов, трохи зігнувшись під вхідною аркою, високий, ширококостий, сутулуватий головний механік Горєлов. Його велика голова і довге, худе, з запалими щоками обличчя були гладко поголені. Це робило особливо помітними виступаючі гострі вилиці і кутасті щелепи. Під густими бровами глибоко заховалися чорні блискучі очі. Великі вуха, немов крила летючої миші, стовбурчились по боках гладенького черепа.
   – Прошу пробачити, Миколо Борисовичу, – промовив він глухим голосом, підходячи до вільного стільця біля стіни. – Мене затримали по дорозі до вас.
   Капітан кивнув головою.
   – Так ось, товариші, яка справа, – почав він. – Я одержав зараз наказ Головного штабу. Згідно з цим наказом маршрут підводного човна значно змінюється. Через Гібралтар він не піде.
   Всі мовчки і здивовано дивилися на капітана.
   – Не підемо до Гібралтара? – здивовано запитав зоолог.
   – Що таке? – з подивом і трохи розгублено запитав Горєлов.
   – Ви щось хотіли сказати, Федоре Михайловичу? – звернувся до нього капітан.
   – Нічого особливого, Миколо Борисовичу… я просто вражений такою несподіванкою.
   – Так, звичайно, – промовив капітан і продовжував: – Справа однак не обмежується зміною курсу. Наказ вимагає дотримання максимальної секретності походу. Тому попереджаю вас, товариші, що підводний човен не тільки не заходитиме в будь-які порти, але буде уникати всіляких зустрічей з суднами, наближення до берегів, підйомів на поверхню. Підводний човен буде весь час перебувати в бойовому підводному стані. В зв'язку з цим я суворо забороняю будь-які дії, що можуть викрити підводний човен. Глибина ходу буде весь час не менше як триста метрів. У нічні години забороняється користуватися світловими прожекторами і відкривати щити ілюмінаторів.
   – А як же з науковими роботами? – стурбовано запитав зоолог.
   – Вони не постраждають, Арсене ДаЕидовичу. Навпаки, якщо хочете, можна збільшити число глибоководних станцій і обслідувати також екваторіальну і південну Атлантику, частину Антарктики, південну і тропічну частини Тихого океану. Від Гібралтарської протоки і Гвінейської затоки доведеться відмовитись.
   – Виходить, ми підемо Магеллановою протокою? – повільно запитав Горєлов.
   – Можливо, – відповів капітан. – У нашому розпорядженні є, крім того, і шлях навколо Африки. Деяка різниця у відстані не має значення.
   Зоолог зібрав бороду в кулак.
   – Шкода, – зітхнув він. – Підводний гібралтарський хребет, дві зустрічних течії в протоці – верхня з Атлантичного океану і нижня із Середземного моря – дуже важливі теми в нашій океанографічній програмі. А втім, сподіваюсь, вони з лихвою будуть перевершені проблемами нових областей. Я зараз же розпочну, Миколо Борисовичу, складати план експедиції за новим маршрутом. Не відмовте повідомити його мені.
   І зоолог, витягши з кишені блокнот та олівець, приготувався записувати.
   – Я вам потім передам його, Арсене Давидовичу, – відповів йому капітан після хвилинного вагання.
   – Слухаю, – погодився учений і тут же злякано запитав: – Але ж перша наша станція, в Саргассовому морі, лишається в програмі?
   В каюті почувся легкий сміх.
   – О, так! – усміхнувся капітан. – При будь-якому маршруті «Піонера» її не доведеться виключати.
   Всім було відоме нетерпіння, з яким достойний зоолог ждав прибуття в це своєрідне, мало вивчене, з майже невідомою фауною море. З перших же днів походу зоолог не переставав уголос мріяти про ту щасливу хвилину, коли він зможе, нарешті, дорватися до роботи в прозорих водах Саргассового моря, де повинні були особливо широко розгорнутися зоологічні і біологічні дослідження.
   – Чудово! – задоволено кивнув головою учений. – Коли ж ми прибудемо туди, Миколо Борисовичу?
   – Годин через десять. Але треба не тільки прибути туди – необхідно також відшукати зручні місця для ваших робіт на різних глибинах, щось на зразок підводного плато чи підводної гори. А це не так просто для Саргассового моря, яке на всіх картах показане з величезними глибинами, – понад шість тисяч метрів. На цьому, товариші, ми закінчимо.
   – У всякому разі, завтра ми уже зможемо розпочати роботу, – потираючи руки, говорив зоолог, направляючись до дверей разом з рештою учасників наради.
 //-- *** --// 
   Опівночі «Піонер» був уже в Саргассовому морі і перейшов на зигзагоподібний курс, довівши хід до десяти десятих.
   Ультразвукові прожектори безперервно посилали в центральний пост управління підводного човна, на носову смугу і купол екрана зображення всього того, що зустрічалося попереду нього в глибинах вод на відстані до двадцяти кілометрів; ще далі з обох бортів рискали в усіх напрямах навколо підводного човна інфрачервоні розвідники і посилали на той самий екран свої донесення.
   Саргассове море відоме своєю великою глибиною, і знайти тут базу, придатну для підводних наукових робіт у всіх шарах, як біля поверхні, так і на великих глибинах було дуже важко. Ні капітан, ні зоолог не чекали зустріти якесь велике підводне плато.
   Але вони були певні, що на широкому просторі цього моря, яке лежало якраз у «смузі розлому земної кулі», де в найближчі до нас геологічні епохи відбувалися величезні гороутворювальні процеси, що не припинилися й до цього часу, мали бути окремі підвищення на зразок підводних гір, які високо здіймалися над дном і своїми вершинами наближалися до поверхні моря.
   В центральному посту підводного човна ранкову вахту ніс лейтенант Кравцов. Стоячи біля щита управління, він часто поглядав на екран, на якому мелькали силуети великих і малих риб, скупчення довгих водоростей, що плавали на поверхні моря.
   Лейтенант був одягнутий, як звичайно, старанно, навіть елегантно. Позолочені ґудзики на білому кітелі сяяли; «краб» на кашкеті блищав, як начищений; сліпучо білі манжети і комірець виділялися з особливою яскравістю на фоні його смаглюватої шкіри. Суднова механічна пральня працювала добре, але лейтенанта вона, мабуть, не цілком задовольняла, і він вигадав якесь пристосування з плоскої кісточки, яким наводив на комірець і манжети незрівнянний блиск.
   Лейтенант перевів погляд з екрана на прилади контрольного щита, який висів на стіні поряд із щитом управління. В склі одного з приладів відбилося на мить чисто поголене вилицювате обличчя, з м'яким, трохи приплюснутим носом, чорними бачками, що доходили до середини вух, і веселими карими очима під рідкими бровами.
   Всі численні прилади показували нормальну роботу механізмів і машин підводного човна. Наближався південь, і перо курсографа, відзначаючи звивистий шлях «Піонера», встигло прокреслити на карті майже все Саргассове море по меридіану – з півночі на південь.
   В кутку, біля густого сплетіння проводів, які сходилися біля щитка управління, тихо порався Марат. Він уважно досліджував один з проводів сигналізації і зв'язку з камерою кормової ультразвукової гармати. Зв'язок діяв слабо, з перебоями, і Птицин, молодший акустик, який працював біля цієї гармати, вимагав негайного полагодження. Цілу годину уже бився над цією роботою Марат. Головний електрик, військовий інженер другого рангу
   Корнєєв, не раз уже викликав його по телефону, квапив, зрештою навіть голосно крикнув:
   – Ганьба, товаришу Бронштейн! Така дрібниця виявляється для вас важчою за проекти світового масштабу! Даю вам ще п'ятнадцять хвилин. Якщо ви не закінчите за цей час, то я… то я передам роботу Крамеру! Так-с… Майте на увазі! Соромно!
   Марат був вражений до глибини душі. Справді, соромно. Особливо ця погроза щодо Крамера. І все це чув лейтенант! Правда, він навіть нічим не показав, що чує, а ввічливо мовчить, немов заглибившись у спостереження за екраном.
   Напружуючи всю свою увагу, Марат понуро, з лупою біля очей, почав оглядати і шукати спочатку. І на першому метрі від вводу… Ні, це було вже занадто! Це було зовсім непростимо! Марат, гніваючись, навіть ударив себе кулаком по лобі і голосно назвав себе дурнем: на першому ж метрі від вводу ізоляція проводу виявилася ледь-ледь, майже непомітно для ока, пошкоджена, і провід своїм оголеним місцем стикався з металевими приладами.
   – Що з вами, Марате? – запитав лейтенант.


скачать книгу бесплатно

страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37

Поделиться ссылкой на выделенное